Продажний «голос країни»

Втратити голос легко, куди важче його відстояти. У передостанній тиждень перед черговими кременчуцькими виборами у нас вкотре з’явиться можливість перевірити це твердження. А поки поміркуємо над «продажністю одних» і «купівельною спроможністю» інших.

Загальноукраїнський рейтинг хабарництва настільки вражаючий – від 3 до 10 мільйонів гривень хабарів роздають українці щодня (матеріал Transparency International), що на цьому тлі пересічні мешканці, які готові продати свій голос за дві-три сотні, виглядають майже безсрібниками. Більшість тих, хто торгує голосом, керується принципом «з паршивої вівці хоч вовни жмут»

Істина набагато гірша

Вітчизняний політичний експерт Андрій Золотарьов упевнений, що насправді продати голос у будь-який зі способів готові далеко не 11% виборців, як заявляють результати досліджень, що облетіли перед минулорічними виборами у парламент увесь Інтернет, а набагато більше людей.

«Виборцям просто соромно, і вони у цьому не зізнаються. На парламентських виборах коефіцієнт брехні подолав усі розумні межі, тому встановити істину дуже складно. Тож і цифра в 11% – це та цифра, яка не відображає істинний стан речей. Для України все набагато гірше. За моїми підрахунками, це близько 25-30% виборців», – пояснив він.

Портрет «безголосого»

Директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович склав узагальнений портрет торговця голосом. Його опублікував «Фокус». Така людина на вибори, як правило, не ходить або голосує «проти всіх». А головне – вона зовсім необов’язково потребує грошей.

«Прекрасно розумію тих, хто продає голос, – говорить пан Антипович. – Ними рухає не бажання заробити, а цинізм, народжений у відповідь на паразитизм політиків. Взяти гроші – значить, дати симетричну відповідь владі».
Соціолог упевнений, що жодного розкладницького ефекту щодо людей торгівля голосами не має: «Хоча, звичайно, явище це абсурдне, в законі за нього не передбачене покарання».

vestnik.1161011-33181-tq8oss.jpeg

Про гроші, чесність і виборців

За інформацією «Фокуса», згадуючи стан речей перед президентськими виборами 2010 року, слід не оминути і неписане правило, про яке в особистій бесіді розповість будь-який політик: докуповувати не більше 1-2% голосів. Якщо так, то розраховувати на винагороду за поставлену в бюлетені галочку в потрібному місці можуть 700 тисяч українців. Кандидати платити готові. «Перед другим туром особливо важливо завоювати виборців на території конкурента, там і буде скупляння, – пояснює політолог Володимир Фесенко. – Грубий розрахунок: потрібно 4% голосів по 100 гривень кожен. У підсумку на підкуп потрібно 100 мільйонів гривень».

Скільки куплених виборців проголосує так, як обіцяли, – невідомо. Політолог Олександр Черненко знає, що під час планування бюджету на підкуп у штабах закладається відсоток браку. Тобто тих, хто гроші візьме, але голос віддасть за іншого або зовсім на вибори не піде: близько 20% в містах і не більше 10% у селах.

Доказова база від Slando

Минулого року перед парламентськими виборами портал безкоштовних оголошень Slando випустив у світ інформативну підбірку, яка ілюструє чесність українського виборця і політики в цілому, адже саме попит породжує пропозицію.
Отже, реальні оголошення з реальної сторінки (http://www.svidomo.org/defend_article/7765):

«Голос на выборах. От 5 по 150 грн»;
«продам 2 голоса на выборы 2012 в поддержание любой из партий, стоимость одного голоса 400 грн»;
«Продам голос за 800 грн. Соломенский р-н»;
«Продам свой голос на выборах 2012 г. Избирательный округ №800999 (Шевченковский район,
г. Киев). Недорого»;
«Нужны люди в качестве наблюдателей от 20 и до 90 лет. Оплата 700 гр за рабочий день»…

Психолог

Модель виживання замість життя

У пострадянських країнах надто довго вчили електорат мовчати, щоб нині ті самі люди говорили голосно і відстоювали свою точку зору, не продаючи її при цьому. Звичка мовчати і шукати користь – рушійна сила «боягузливих» учинків, у тому числі і продажу голосів на виборах.

Так припускає практичний психолог Ілля Корнійчук: «Не сказав би, що це соціально-політичне явище аж так стосується психології. У практиці не зустрінеш чиновника, який прийшов би до психолога, замучений сумлінням через свою «чесність». Із точки ж зору поведінкової психології, зрозуміло, переважна більшість людей, продаючи або купуючи голос на виборах, сподівається «легко заробити»: хтось грошенята, хтось владу і гроші. Мотиви останніх зрозумілі – перемога. Мотиви ж звичайного продавця голосу можуть різнитися. Зазвичай, пересічні люди, м’яко кажучи, недолюблюють політиків, тому вважають за честь «використати» їх хоча б перед виборами. Нехай 100 гривень, але їх людина від політикана просто так ніколи не дочекається, а тут – така нагода.

Це суто мої міркування, і я не наполягаю на їхній правильності, тим більше, не маю права осуджувати людей, які голос продають. Але голоси будуть продаватися доти, поки, наприклад, у побуті ми не припинимо називати тих, хто відстоює свою точку зору, скандалістами. Людей, які намагаються елементарно не прогнутися під хамом, у суспільстві так і називають. Досі більшість вважає нормою змовчати і проковтнути зневажливу поведінку замість того, щоб гідно відповісти і не дати приводу для повторення. Що це, як не «наука мовчати, тікати від конфлікту, приховувати свою думку, бо кому ж вона потрібна»?

Масово ми не віримо у перемогу, бо її ніколи на державному рівні не бачили. Тому всі політичні ходи пересічним мешканцем сприймаються, як гра. Одержати гору чесно – нереально, тому і обирає кожен для себе більш-менш прийнятні моделі поведінки. Звісно, це модель виживання, а не життя».

Ольга Дерев’янко
Карта транспорту
Гранатова толокаГромадський бюджет
3 Липня, 2020 П’ятниця
11 Червня, 2020 Четвер
4 Червня, 2020 Четвер
29 Травня, 2020 П’ятниця
23 Квітня, 2020 Четвер
8 Квітня, 2020 Середа
7 Квітня, 2020 Вівторок
6 Квітня, 2020 Понеділок
більше новин