Ціна інтеграції

Крюківський вагонобудівний завод – єдине підприємство Кременчука, яке увійшло у Топ-200 найбільших компаній України, які, за версією журналу «Forbes», відіграють провідну роль в економіці країни. Із 15 машинобудівних підприємств, які потрапили до рейтингу, КВБЗ посів 40-ий рядок, завдяки чому випередив решту 13 машинобудівників, поступившись лише «Азовмашу», який опинився на 21-ому щаблі. Решта провідних заводів Кременчука, від податків яких фактично залежить наповнення бюджету всього міста, пролетіли повз цей рейтинг. Чому так сталося і що стоїть на шляху розвитку глобальної кооперації з підприємствами міста, «Вісник» спробував проаналізувати цього тижня.

Три з половиною роки президент Віктор Янукович говорить про євроінтеграційний курс України. Однак цього часу вітчизняним виробникам, передусім, підприємствам важкої промисловості, виявилося недостатньо, аби усвідомити потребу в переорієнтації ринків. Утім, ідеться навіть не про пере-, а швидше, про нову, ще одну орієнтацію виробничих зусиль – вектор на освоєння глобалізованого ринку Європи, після виходу на який перед підприємцями можуть відкритися перспективи роботи у будь-якій країні світу, адже дотримання стандартів ЄС – це зелене світло для наших товарів за межами пострадянського простору.

Про масштаби перетворень

Оптимізм швидко зникає з усвідомленням суми коштів, які потрібні конкретним заводам для переходу на європейські правила гри. Наприклад, вагонобудівному заводу на найближчі три роки потрібно 160 мільйонів євро, аби привести виробництво до стандартів ЄС. У перерахунку на гривні – 1,6 мільярда – колосальна і непідйомна для підприємства сума. «Якби були гроші, то давно вирішив ці питання зі стандартами», – підсумував пан Приходько, відповідаючи на запитання кременчуцьких мас-медіа після позачергової сесії міськради 2 грудня.

Однак, якщо проаналізувати абсолютні цифри, а саме чистий прибуток підприємства за 2012 рік (за даними, які оприлюднив «Forbes» у своєму рейтингу), – сума у 1,6 мільярда гривень вже не виглядає такою обтяжливою. Лише минулого року акціонери заводу заробили 775,3 мільйона гривень чистого прибутку, що, зрештою, є майже половиною суми, необхідної для переходу на євростандарти. Звісно, це не означає, що тримачі акцій заводу мають жертвувати своїми прибутками на виробничі перспективи з довгостроковим терміном окупності, однак, практика світових виробників переконує: підприємство може приносити ще більший прибуток, якщо його модернізують, розширять ринки збуту, одним словом, вкладуть у його конкурентоспроможність сьогодні, аби завтра воно не залишилось осторонь всеохопного процесу глобалізації економіки. Звісно, ринки Російської Федерації та країн СНД важливі для українських підприємств. Та чим гірші ринки Європи, які не вимагають мит для товарів у зоні вільної торгівлі та є менш залежними від політичних настроїв державних очільників? Путін, Лукашенко та Янукович, зрештою, не вічні…

Про те, як не слід робити

Ні для кого не є таємницею, що уряди розвинених держав фінансували підприємства, які вважалися флагманами промислового розвитку. Однак, як показало життя та правила гри ринкової економіки, державні дотації лише прискорили падіння гігантів та спровокували шалені бюджетні дефіцити.

«Рецидиви політичного популізму час від часу пробиваються на поверхню. Особливо явно це проявилося на піку світової фінансової кризи 2008 року. Тоді уряди європейських країн один за другим стали долати падіння ринкового платіжного попиту не за допомогою реструктуризації неконкурентоспроможних галузей, а компенсаційними державними виплатами національним корпораціям, хоча такі дії суперечать нормативним документам і критеріям членства в ЄС. Такі урядові втручання в економіку фінансувалися за рахунок збільшення удвічі-утричі дефіцитів державних бюджетів. Наслідком стало поглиблення фінансових розривів. Зокрема у стані кредитної неспроможності опинилися європейські комерційні банки, які фінансували потреби урядів-банкрутів. Про тупикову ситуацію в Ісландії та Греції, уряди яких хотіли дати людям краще життя у борг, широко відомо. Проте і Франція дає уроки, як не можна чинити. Під час кризи 2008-2009 років старий президент країни Ніколя Саркозі допомагав бюджетними грошима автогігантам «Пежо» і «Сітроен». Унаслідок цього у 2013 році вони збанкрутували, і 9 тис. працівників обох компаній довелося звільнити. Не встигла країна оговтатися від популізму Саркозі, як новий керівник країни Франсуа Олланд наобіцяв співвітчизникам стільки безкоштовних подарунків, що від нього тікають за кордон місцеві бізнесмени, а більша частина виборців встигла зневіритися у ньому вже за перші півроку правління. З іншого боку – підходи до вирішення проблем фінансової кризи у Німеччині, Англії та США. Їхні уряди не панікували, а дали хід ринковим силам. Демонтували збанкрутілі банки та страхові компанії, не допомагали субсидіями корпораціям-гігантам, а стимулювали додаткові інвестиції у нові виробництва і малий бізнес», – пише Володимир Лановий, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ для «Економічної правди» у статті «Україна. Азійська квазіринкова держава».

Про неминучі наслідки

Утім, як би ми не критикували вітчизняних та місцевих товаровиробників, втрачених шансів уже не повернути. Як відомо, ринок збуту машинобудівної продукції, що виробляється у Кременчуці, складався десятиліттями і за цей час устиг завоювати в основному країни СНД (Росія, Казахстан, Білорусь).

За інформацією міського управління економіки, навіть часткова втрата ринків країн Митного союзу (за умови, якщо половину обсягів вдасться зберегти) призведе до важких наслідків. По-перше, скорочення працівників заводів на 8 тисяч осіб, по-друге, бюджет міста втратить до 1\\4 надходжень, 120 мільйонів гривень недоотримає Пенсійний фон України. І, нарешті, до загального зменшення податкових надходжень…

P.S. Не слід вигадувати велосипед, аби довести, що співпраця – чи то економічна, чи то політична, чи то соціальна – неможлива без налагоджених контактів між державами. Аналітики Організації Об’єднаних Націй ще на початку нового тисячоліття сформували 8 цілей розвитку тисячоліття, останньою (яка підсумовує решту) з них є розвиток глобальної співпраці заради розвитку. Тобто відомі вчені, лауреати численних премій та нагород не можуть не брати до уваги той факт, що світові країни, за яким би сценарієм вони не розвивалися, не зможуть вижити ізольовано, без співпраці у тих чи інших сферах. Розвиватися в одному напрямі – все одно, що використовувати одну руку замість двох чи дивитися на світ одним оком, постійно примружуючи інше.

Довідка

Машинобудівний комплекс Полтавщини сконцентровано переважно у Кременчуці, де працюють 6 підприємств загальною чисельністю 18 тисяч працівників. Машинобудування – ключова галузь промисловості міста. Підприємства машбуду за 2012 рік сплатили усіх податків та зборів на суму понад 1,2 мільярда гривень, у тому числі прибутковий податок до міського бюджету – 120 мільйонів гривень, Пенсійний фонд отримав 300 мільйонів гривень. Обсяг експорту товарів за 2012 рік у Кременчуці склав 1 800 мільйонів доларів США. Питома вага машинобудівників у загальному обсязі експорту – 50%.

Наталя Істоміна
Карта депутатів
Банер Кобзов
Гранатова толока
Кременчуцька толока - 2018

НЕЙМОВІРНО красиве відео!!!Кременчуцька толока - 2018

Gepostet von Я Люблю Кременчук am Mittwoch, 9. Mai 2018
Громадський бюджет
21 Червня, 2018 Четвер
20 Червня, 2018 Середа
більше новин