ВІЛ-позитивний негатив: бути байдужим так нескладно

Понад 20 тисяч українців щороку поповнюють лави ВІЛ-інфікованих громадян. За підрахунками експертів, загальна кількість уражених вірусом імунодефіциту українців у 2014 році сягне 479-820 тисяч, а це означає лише одне: приблизно кожен 50-ий співгромадянин стане носієм важкого недугу. Та попри євроінтеграційні прагнення українців, адекватну позицію, притаманну громадянському суспільству, щодо цих людей ми так і не сформували. Влаштуватися на гідну роботу, отримати належну медичну допомогу, застрахувати своє життя від нещасних випадків тощо – цього і багато іншого люди з діагнозом «ВІЛ» позбавлені. Годі й казати про пересічних українців, які досі жахаються ВІЛ-інфікованих. Як порушуються права людей із ВІЛ, – про таке поговоримо цього тижня.

1 грудня – Міжнародний день боротьби з ВІЛ/СНІДом. Цей дуже важливий для усього світу день пройшов повз увагу українських громадян через відомі події. У перший день зими український народ займався не менш важливими справами – відстоював майбутнє на барикадах, вимагаючи справедливого вирішення геополітичної ситуації. Аби надолужити втрачене, «Вісник» вирішив нагадати усім без винятку українцям, що проблема поширення СНІДу – не менш важлива і кричуща, і вирішувати її треба комплексно. Тобто не лише критикувати державу за недостатнє фінансування у цьому напрямку, а й передусім, проаналізувати власну поведінку. Чи дійсно ми усвідомлюємо те, що відбувається насправді? А насправді відбувається наступне: безліч людей, які мають статус ВІЛ-позитивних, живуть поруч із нами, їздять в одному транспорті, ходять у ті ж крамниці та перукарні й щодня натрапляють на прірву нерозуміння та байдужості. Більше того, далеко не всі ці люди – наркомани, повії чи представники сексуальних меншин, і замість суспільного осуду заслуговують на підтримку та дружнє плече. Серед ВІЛ-інфікованих багато нормальних людей, освічених, розумних і талановитих, які потрапили у складну життєву ситуацію і назавжди стали її заручниками… Та чи в змозі навколишні усвідомити це і поставити себе на місце хворого – питання для наших широт поки що риторичне.

Вертикаль ігнору

Згідно з українським законодавством, роботодавець не може звільнити працівника лише через те, що останній є ВІЛ-позитивним. Більше того, під час працевлаштування людина не зобов’язана повідомляти про свій діагноз. Якщо відмовили в прийомі на роботу офіційно, пояснивши це ВІЛ-позитивним статусом, це – привід звернутися до суду. Втім, за словами правозахисників, українські роботодавці рідко «підставляються» під такого роду проблеми. Швидше за все, вони вигадають купу інших приводів, аби не брати на роботу хворого на ВІЛ. Це може бути недостатній стаж роботи, невідповідність освіти, відсутність сертифікатів про підвищення кваліфікації і так далі.

Інша, не менш кричуща українська реалія – неможливість ВІЛ-позитивних застрахуватися від нещасного випадку, відкрити накопичувальне страхування життя або ж купити елементарну медичну страховку. Шукаючи спростування цій реалії, «Вісник» почитав правила страхування різних страховиків, однак з’ясувалося, що договори страхування не укладаються з ВІЛ-інфікованими, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних, туберкульозних, шкірно-венеричних диспансерах. Але ж де знайти ВІЛ-інфіковану людину, яка ніде не перебуває на обліку? Усім відомо, ВІЛ – не вирок і прожити з ним можна довге і щасливе життя, єдина умова – піклуватися про своє здоров’я і вчасно відвідувати лікарів. Виходить дещо абсурдна ситуація: людина з ВІЛ-позитивним статусом, яка піклується про своє здоров’я і готова віддати гроші страховикам, щоб убезпечити себе від нещасних випадків, не може цього зробити через те, що… Піклується про своє здоров’я і регулярно відвідує лікарів у диспансерах.

Приклад Німеччини

У Німеччині нараховується близько 60 тисяч ВІЛ-інфікованих. Щороку, за оцінками Інституту Роберта Коха, ця цифра зростає приблизно на 2,5 тисячі. Понад 90% німців проти суспільної ізоляції носіїв вірусу, принаймні такими є дані соціологічних опитувань, які регулярно проводить Федеральний центр роз’яснення в галузі охорони здоров’я. Але попри поінформованість про шляхи поширення вірусу люди часто намагаються уникати його носіїв. І все ж таки нині, в порівнянні з початком 80-х років, ситуація докорінно змінилася. Тоді в паніці, викликаній першою хвилею СНІДу, більшість інфікованих відразу звільняли з роботи. Сьогодні таке можна почути вкрай рідко.

Це підтверджує і керівник мюнхенського консультативного центру для хворих на СНІД Міхаель Таппе. За його словами, люди стали в своїй поведінці відкритішими до хворих на СНІД та носіїв ВІЛ-інфекції завдяки потужній просвітницькій роботі. У Німеччині реалізується в цьому напрямку чимало проектів, повідомляють німецькі кореспонденти. Тут варто згадати програму «Інший бік», яка розрахована на керівників підприємств. Менеджерам пропонується тиждень провести в одній з установ, яка спеціалізується на допомозі хворим на СНІД. І, за словами Таппе, результати непогані. Один з учасників програми визнав, що в нього тепер немає жодних проблем із прийомом на роботу ВІЛ-інфікованих.

Психолог Лія Сайфутдінова

– Зрілість громадянського суспільства вимірюється повагою до інвалідів, ветеранів і толерантністю до ВІЛ-позитивних людей. Шкода визнавати, але у цьому плані український соціум відстає від європейської спільноти, яка зацікавлена у добробуті своїх громадян. Головним тут, на мою думку, є економічний фактор, адже людина, яка працює, в змозі сплачувати податки, заробляти собі пенсію, тобто менше залежати від держави у питаннях соціальної допомоги. Більше того, дати людині роботу – означає не дозволити їй «випасти» із соціуму, залишитися його повноправним членом і активним розбудовувачем демократичних принципів. Дивитися з осудом на людей, яких спіткала тяжка доля ВІЛ-інфікованих, – остання справа. Це набагато легше, ніж спробувати зрозуміти та прийняти чужу біду, допомогти дружньою розмовою та рукостисканням. Боятися ВІЛу в побуті – означає бути абсолютно необізнаним у питанні передачі цієї хвороби. Усім давно відомо, що заразитися цією інфекцією можна статевим шляхом, через інфікований шприц, тобто коли відбувається обмін рідинами. Головна профілактика ВІЛ/СНІДу для будь-якої людини – це її обізнаність у питанні розповсюдження хвороби. Незнання простих речей породжує лише загрозу інфікування та негативне ставлення до тих, кого хвороба вже спіткала.

Наталя Істоміна

Карта депутатів
Гранатова толока
Кременчуцька толока - 2018

НЕЙМОВІРНО красиве відео!!!Кременчуцька толока - 2018

Gepostet von Я Люблю Кременчук am Mittwoch, 9. Mai 2018
Громадський бюджет
23 Жовтня, 2018 Вівторок
22 Жовтня, 2018 Понеділок
більше новин