Цей день в історії кременчуцьких газет

1949:

21 березня на Дніпрі почався льодохід. Ріка швидко звільнюється від криги. На звільнених дніпрових просторах вже стоять під парами пароплави «Київ» і «Берія», готові вирушити у перший рейс с вантажами для народного господарства країни.

Команди річкового флоту пристані Кременчук разом з судноремонтниками добре подбали про зимовий ремонт і домоглися якісного його проведення.
Особливо добре організували ремонт команди пароплавів «Берія» і «Київ» (капітани тт. Болбас, Невідомський)

Весна в місті

Теплі, сонячні дні рішуче входять у свої права. Ще день-два тому стрімкі ручаї талих вод неслися вуличками і провулками нагірної частини міста. Тепер сонце і вітер швидко висушують грунт, ліквідують калюжі на вулицях. Але у тому і біда криється.

Двір великого 125-квартирного будинку. Тільки протоптаними вузенькими доріжками можна тут йти. Остання площа двору – забруднена, закидана хатніми покидьками, баночками, битим склом.

Вузенькі вулички і провулки Піщаної Гори. Тут попрацювали талі води, нарили глибокі канави, змили увесь бруд з подвір’їв під ноги перехожих. Не краще і в подвір’ях, де збудовані нові будинки для сукняників, шкіряників, деревообробників…

Як повідомляє кореспондент агентства Теллепрес з Берліна, після проведених англо-американськими властями валютних «реформ», заробітна платня трудящих західних секторів Берліна сильно впала. За один тиждень там закрилося понад 200 фірм. Багато фірм увільнили своїх працівників.

Ціни в західному Берліні безперервно зростають. Представники адміністрації здорово охорони рекомендують туберкульозним хворим купувати продукти в радянському секторі Берліна, бо тільки там можна придбати свіжі, доброякісні продукти.

Ввечері 25 березня в кінотеатрі «Вінтер Гартен» (американський сектор Берліна), розрахованому на 2000 глядачів, присутньо було тільки 200 чоловік. В кінотеатрі Крейцберга демонстрування фільму не відбулося зовсім, бо не було продано жодного квитка.

Продаж газет перебуває зараз в західних зонах Німеччини на максимально низькому рівні. Газети західних зон Німеччини «Телеграф» і «Тагесшпігель» продають тільки 25-40 процентів тиражу.

1954:

vestnik.1161010-12652-4cgj9y.jpeg

В одній з кімнат меморіального музею А. С. Макаренка влаштована виставка, присвячена 300-річчю возз’єднання України з Росією.

НА ФОТО: відвідувачі музею тт. Дзюба та Загорулько біля виставки.

З глибини віків бере свій початок животворна дружба російського і українського народів. Нині ця дружба, як і дружба між всіма народами нашої країни, є однією з найважливіших основ багатонаціональної соціалістичної держави, джерелом небаченого розквіту економіки і культури Радянської України.

Український народ першим, слідом за російським народом, пішов по шляху соціалістичної революції. Під зорею Радянської влади збулася віковічна мрія українського народу про возз’єднання його земель в єдиній Українській державі.

Фейлетон

За спиною добрих дядів

Весняним днем 1947 року у відділ кадрів Кременчуцького заводу імені Сталіна зайшов добре одягнений чоловік. Привітавшись, він відрекомендувався:

– Лейбович Ісаак Зіновійович. Інвалід Вітчизняної війни. Хочу працювати.

Зовнішній вигляд, вміння підлещуватись до начальства зробили свою справу. Лейбович був люб’язно зарахований на посаду начальника відділу постачання заводу. Проте скоро довелось ним розчаруватись. Ісаак Зіновійович приділяв більше уваги спиртним напоям, ніж роботі.

Начальство стурбувалось. Підприємство з-за поганого постачання не виконувало програми. Лейбовича спробували спрямувати на вірну дорогу. Даремно. Відділ постачання працював все гірше, а Лейбович пиячив. Тоді жалісливі дяді, не бажаючи образити Лейбовича, порадили йому залишити роботу. Саме порадили, а не зняли. Ще й написали: «Звільнений за власним бажанням».

Зазнавши невдачі, Лейбович покинув місто. Він побував у Харкові, Москві, Ленінграді, Керчі, Лузі і завжди після розвалу роботи звільнявся за «власним бажанням».

У вересні 1951 року пішов працювати в Керченську риболовну артіль імені Клари Цеткін завідуючим відділом постачання. І тут він розгорнув свою діяльність. За короткий час встиг розбазарити артільне добро. Члени артілі стали приглядатися до Лейбовича, і він був пійманий, як говориться «на гарячому».

За систематичні крадіжки і шахрайство Лейбовича виключили з членів партії і засудили. Проте йому пощастило. За амністією він був звільнений достроково і знову з’явився в Кременчуці. Можна було сподіватись, що Ісаак Зіновійович стане працювати чесно, на користь народу. Нічого подібного. Очевидно, не таки й у нього характер, що б відступити від своєї мети. Він став знову шукати добрих, довірливих дядів, за спиною яких можна було б творити свої темні справи.
І знайшов таки. І де б ви думали? Знову на заводі імені Сталіна, де його звільнили раніше «за власним бажанням». Ісаак Зіновійович згадав про добрість людей з заводу і вирішив спробувати ще раз щастя.

Як і сім років тому, Лейбович ввійшов до відділу кадрів і радісно вигукнув:

– Та тут ще старі друзі сидять!

І не давши опам’ятатись працівникам, заявив:

– Хочу трудитися чесно. Прошу прийняти мене на роботу.

Серце – не камінь. Тим більше у працівників відділу кадрів. Вони повірили і прийняли його. Правда, не начальником постачання, а кладовщиком. А цього тільки й потрібно Ісааку Зіновійовичу. В його руках опинилися метал, вугілля, лісоматеріали.

Тижнів зо два все було наче гаразд. Дехто навіть був задоволений ним. І тут, як на гріх, на склад надійшло вугілля. Зима. Морози. Кожен хоче придбати паливо. У Лейбовича аж очі загорілися. Великий комбінатор почав міркувати, як «нагріти руки» на цій операції. І придумав.

Спочатку він за дрібні подачки влаштовував швидше одержання вугілля. Але це не задовольняло його. Йому вдалося дістати талони і він став продавати їх на ринку. Це виявилось більш вигідним. Продаси талон, і 200 карбованців у кишені. За короткий час йому вдалося таким шляхом «заробити» чималу суму грошей.

Гроші – це мрія Лейбовича. Заради них він пішов на пряме шахрайство. Побачивши працівниць заводу тт. Макоєдову і Петросянц, він сказав їм «по секрету», що може дістати добрі емальовані чайники. Довірливі жінки дали йому гроші. Звичайно, що вони не побачили ні грошей, ні чайників.

І не тільки цих жінок. Десятки людей обдурив Ісаак Зіновійович. Навіть сусідів не пощадив, і до них добрався.

Коли його звільнили з заводу, він іронічно заявив:

– Не повезло. Може десь пощастить.

А скільки ще таких шукачів «щастя»! Літають з одного підприємства на друге. І, на жаль, вони ще знаходять собі посібників у вигляді добрих дядів, подібних до працівників відділу кадрів заводу імені Сталіна.

Г. Нікітін

vestnik.1161010-12652-jojbs1.jpeg

1959:

Із зали суду

П’яному і море по коліна…

Це трапилося в один з недільних днів. До клубу електростанції зійшлися сотні молодих і літних людей, щоб весело провести тут години відпочинку. Хто прийшов подивитись нову кінокартину, хто завітав до бібліотеки. Ну а хлопці і дівчата, звичайно, прийшли потанцювати. Раптом серед святково настроєних людей з’явились троє.

Почервонілі обличчя, осоловілі очі, розхристані коміри, винний перегар, що тхнув від них, переконливо свідчили про те, що хлопці «перебрали лишнього». Розштовхуючи людей, п’яні увірвалися до клубу, причепились до груп молоді і вчинили бійку. П’яних хуліганів – Анатолія Кульчинського, Анатолія Іванова і Владислава Никифорова вивели з клубу працівники міліції.

…Вирок суду був схвально зустрінутий всіма присутніми. Кульчинського і Никифорова засуджено до 5 років, Іванова – до 2 років позбавлення волі.

1964:

Тепер велосипедист повинен мати посвідчення на право водіння велосипеда. Після першого травня їздити на велосипедах без відповідного посвідчення буде заборонено.

1969:

Кінофільм про рідне місто

Нещодавно в міськпрофтехучилищі № 20 після лекції «Минуле, сучасне і майбутнє Кременчука» був показаний кінофільм «Відродження з руїн». Кінострічка розповідає про наше місто, його відбудову і розвиток у післявоєнні роки. Значне місце відведено показові торжеств кременчужан у вересні з нагоди 25-річчя визволення міста від німецько-фашистських загарбників.

Створили фільм самодіяльні митці. Автор сценарію К. В. Крючевський. Зйомки вели М. Г. Супрун, І. П. Ляхненко. Озвучував фільм Є. І. Таранець. Текст читал М. Й. Вексельман.

Карта транспорту
Гранатова толокаГромадський бюджет
3 Липня, 2020 П’ятниця
11 Червня, 2020 Четвер
4 Червня, 2020 Четвер
29 Травня, 2020 П’ятниця
23 Квітня, 2020 Четвер
8 Квітня, 2020 Середа
7 Квітня, 2020 Вівторок
6 Квітня, 2020 Понеділок
більше новин