«На лінії вогню», або Завершувався другий рік війни…

Провокації за розкладом. Комінтернове

«У ніч на 14 лютого терористи 23 рази відкривали вогонь по українських позиціях, використовуючи ПТУР, зенітні установки, гранатомети, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю. Двічі бойовики застосовували 82-міліметрову артилерію. Є постраждалі серед особового складу ЗСУ. Кількість уточнюється», – цю інформацію речник сектору «М» Олександр Кіндсфатер диктував по телефону, доки ми їхали в район села Комінтернове.
У саме село зараз потрапити неможливо – воно на підконтрольній бойовикам території, але можна побачити дахи будинків. «Ось там у будинках і знаходяться бойовики, які «луплять» по наших позиціях, а іноді нахабніють і підходять дуже близько, провокуючи нас, ось тоді даємо відповідь», – показує прапор України з дірками від куль боєць із позивним «Колима». До речі, поки чоловік на війні, у нього народилась донька і вже навіть ходити навчилась.

Перебуваючи на позиції, декілька разів чуємо гупання – і військові спускають журналістів в окопи. Вони говорять про режим роботи. Тут обстріли за розкладом. У противника навіть є перерви на обід і післяобідній сон.

День народження на війні

Уже вдруге зустрічає День народження на війні командир 17-ого мотопіхотного батальйону Збройних сил України Олександр Щербина. 13 лютого кременчуцькі журналісти привітали його зі святом. День народження – з кульками, але навколо по коліна багнюки, а за банкетний зал слугує військова палатка.

«Найкращий подарунок для мене – що всі живі та здорові, техніка в порядку. І батальйон воює», – говорить комбат.

Замість учнів – снайпери, замість курорту – руїни. Широкине

До цього курортного селища увага прикута вже не один місяць. Наразі, щоб сюди дістатися, потрібен або позашляховик, або доведеться декілька кілометрів промісити жовту липку глину. Та тут наразі ходять і їздять тільки військові. Цивільні дістаються лише до сусіднього села Бердянського.
Нам трішки пощастило – в саме Широкине долетіли на американському «Хамері». Але повертаючись назад, довелось місити глину, бо сходити з дороги заборонено. Посадкою, яку військові називають зеленкою, йти небезпечно, хоча і сухо – тут можуть бути розтяжки. У самому Широкиному доводиться пересуватися згорбившись і за металічними щитами, бо там постійно є снайпери.

«Які ДНР-овці? Там працюють російські війська, ми ж бачимо їхні трикороли на прикладах автоматів. Зараз дуже погана погода – постійні тумани. Так іноді вони пробираються до наших блокпостів. Тож ми щовечора мінуємо територію, а вранці знімаємо», – розповіли морські піхотинці. Хлопці жартують: «Чуєте, он гупає – то дрова хтось рубає…» Мешканців на підконтрольній частині Широкиного немає. Та й де жити? Саме селище наразі нагадує кадри апокаліптичного фільму. Курортного сезону тут цього року точно не буде. «Яке купання в морі? На березі купа розтяжок», – говорять морські піхотинці. Наразі тут повно чайок, і берегом снують величезні сови.

У зоні зіткнення. Зайцеве

Від цього населеного пункту якихось 5 кілометрів до окупованої Горлівки. До війни Зайцеве, яке місцеві мешканці ще називають Жованкою, входило до Горлівської міської ради. Тож лікарня, школа й інше залишились на окупованій території. Люди бідкаються, що тепер із найближчого міста Костянтинівка (знаходиться вже за кордоном України) майже не доїжджають ні медики, ні рятувальники, коли горять будинки. А пожежі трапляються нерідко – то там, то в іншому місці будинки зяють дірками від снарядів. «Кажуть, що снаряд в одне місце не влучає. Так ось, цей зруйнований будинок суперечить цьому твердженню. Тут жив дідусь. Уперше снаряд пошкодив дах на його будинку, а вдруге – сам будинок. Довелось нам його вивозити», – розповідь військового.

У Зайцевому побачили, як місцеві мешканці отримують «гуманітарку» від чеського фонду. Старенькі тягли переважно п’ятилітрові бутлі з водою – у селі зовсім немає джерел питної води.

«Скорей бы ушли от нас. Оставили нас в покое. Здесь воюет местное население, российской армии Горловка неинтересна», – проводила перед телекамерами «політику партії» жінка, яка назвалась Людмилою. На запитання українською мовою «хіба Зайцеве – не територія України?» відповіла: «Я не понимаю, что вы говорите».

Військові ж, показуючи посадку за триста метрів від останньої хати, кажуть, що там – уже позиції сепаратистів. І в бінокль видно, що там – війська сусідньої держави. Щодня тут трапляються по декілька боїв…

За ці три дні була і Республіка Міст, і спустілі Піски, Майорське. І скрізь журналісти чули про те, що мінські домовленості не виконують. І це – не просто розмови, бо скрізь було чути вибухи. І скрізь наші бійці говорили, що вони забезпечені всім необхідним. Не скаржились, хоча позиції знаходились у непролазній багнюці, з елементарними умовами проживання. Це не бійці літа 2014 року, голодні і в капцях, дехто вже пройшов один строк військової служби за мобілізацією і залишився на контракті. «Оця невизначеність – найгірше. Сидимо і перестрілюємось тут. Уже б щось вирішували», – це слова і Степановича з Пісків, і «Колими» з позицій з-під Комінтернового, і «Тренера» із Широкиного.

Повний фоторепортаж дивіться на сайті «Вісника Кременчука». Також читайте на сайті найближчим часом про кохання на війні, про що мріє фанат «Шахтаря», який працював на донецькому стадіоні, а зараз воює в українському війську, про Гайку, яка рятувала ранених, та інші матеріали з передової.

Фоторепортаж з гарячої точки дивіться ТУТ

Все по темі: АТО  війна 

Карта транспорту
Гранатова толокаГромадський бюджет
3 Липня, 2020 П’ятниця
11 Червня, 2020 Четвер
4 Червня, 2020 Четвер
29 Травня, 2020 П’ятниця
23 Квітня, 2020 Четвер
8 Квітня, 2020 Середа
7 Квітня, 2020 Вівторок
6 Квітня, 2020 Понеділок
більше новин