Історія з військових «трикутників»

Він і вона. І війна. Це одна з історій – історія кохання під час Другої світової війни, яка стала відома у наш час. У міському краєзнавчому музеї  «Віснику» вдалось знайти листування кременчужан, про яке досі було невідомо. Пожовклі трикутнички і благенькі листівки навіть не занесені до фондів. Та за ними можна прослідкувати хід минулої війни.

 

«Ви дарма думаєте, що я забув Вас. Велике солдатське серце, яке зачерствіло в безкінечних боях і походах, до різних дрібниць, що оточують нас, ніколи не зачерствіє, до тих людей, що довелось зустріти, яких міцно полюбило, тому що з цими людьми зв’язала війна», – так писав у червні 1944 року кременчужанин Валентин Солодовников дівчині з Кременчука Марії.

У листах інакше, як Марусею, не називав. Із десяток цих листів, потріпаних і нещадно пожовклих із часом, хтось із кременчужан приніс до міського краєзнавчого музею.

Директор музею Алла Гайшинська говорить, що листи ще зареєстровані у фондах музею. Тож їх ніхто не бачив.

Трикутнички з аркушів зошита, обгорткового паперу і листівки – є великі листи, а є на декілька рядочків. Та й вони відображають реалії війни.
Алла Гайшинська зауважує, що листів із війни у фондах чимало. Навіть створено книгу. Є листи з історією. Тобто людина, що їх принесла, розповіла про тих, хто листувався.

А у випадку з цими листами доводиться здогадуватися, що Валентин познайомився з Марусею під час відпустки у Кременчуці. А Сіма, якій він передає привіти – то його сестра і подруга Марусі. Та це – лише здогадки. Точно відомо, що дівчина жила на вулиці, що збереглась донині. Це вулиця Майора Борищака, яка не так давно називалась вулицею Цюрупи. Під номером 25 донині зберігся старовинний будинок (навпроти пологового будинку). Проте точно бути впевненим, що там жила Марія Вакуленко, не можна. Алла Гайшинська стверджує, що нумерація будинків могла змінитися.

Відкрити душу після важкого бою

«Багато забувають це «вчора», минуле, коли доводилось любити, обіцяти, мріяти. Майбутнє – що це? Це їх справа, наша справа – затаїти біль у серці й воювати», – у листах Валентина багато філософських відступів. Іноді він вибачається за це перед дівчиною, пояснюючи, що після затяжних, важких боїв «хочеться поговорити, розкрити душу». Іноді в листах він пише вірші, іноді – окопну творчість, як ото квіточки, намальовані простим олівцем. Така собі GIF-ка минулої війни.

Та в цілому листи містять багато цікавої інформації, за ними навіть можна прослідкувати перебіг Другої світової війни на окремих ділянках фронту впродовж 1944-1945 років.

Червень 1944 року. Валентин пише, що його ранили в Румунії. І дуже переймається не через поранення (хоча з листа дізнаємося, що йому хотіли ампутувати руку, – авт.), а через те, що опиниться в госпіталі й відстане від своєї частини, де в нього друзі. Проте все налагодилось. «Мені зробили невелику операцію, і я продовжив воювати зі своєю частиною», – рядки з того листа.

Зустріч за тисячі кілометрів від Кременчука

«Учора звільнили від ворога велике естонське місто. Ворог відчайдушно чинить опір, але йому не втекти від кривавої розплати», – пише Валентин у листі на Батьківщину 26 серпня 1944 року. А вже менше ніж за місяць надходить лист із Латвії, де описано звільнення міст і містечок. В одному з них чоловік зустрічає землячку Ніну К. із Кременчуцького району. Вона йому розповіла, що німці, які тікають, говорять, що через два тижні  війна закінчиться.

Невідомо, звідки надійшов лист, датований 9 жовтня 1944 року, та боєць пише про тяжкі бої. І, головне, про те, що ворог стрімко тікає.
«Побажайте успіху в нашій боротьбі»

Це рядки ще з одного листа, які збереглись із листування кременчужан. Датовані січнем 1945 року. Швидше, це – листівка, якою боєць вітає свою дівчину. «З фронту Великої Вітчизняної війни вітаю з Новим 1945 роком», – пише чоловік.

І поряд із традиційними побажаннями прохання: «У Новорічну ніч згадайте тих, хто на чужих землях завойовує щастя своєї Батьківщини. Побажайте ще успіхів у нашій боротьбі».

А за 20 днів Валентин написав ще один лист. І – це останній лист, що зберігся з листування Валентина і Марусі.
Писав він із Польщі про жорстокі бої, «тисячі трупів ворога, сотні підбитих танків». Просив вибачення за те, що листи короткі, «бо немає часу». І впевнено зазначає: «Наступний лист чекайте вже з Німеччини».

Далі була перемога, та як склалась доля цих закоханих із Кременчука – невідомо.

Варто ще зауважити, що кожен лист, перш ніж його отримала Марія, був прочитаний суворими дядьками з військової цензури. Та, схоже, що з поміток – лише їхній штемпель, листування їх не зацікавило.

 

 «Листи війни»

Так називається книга, видана 6 років тому в Кременчуці. Її упорядник, тоді старший науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею Лідія Гришко, опрацювала сотні листів кременчужан часів Другої світової війни. Тут листи відомих мешканців міста, іменами яких пізніше назвали вулиці, листи з фронту, листи тих, кого примусом гнали на роботу, тих, хто помирав у нелюдських умовах у концтаборах.

Лідія Гришко ділиться тим, що найбільше вражає у фронтових листах: «У більшості з них не було навіть натяку на те, як важко доводиться бійцю, який щодня зустрічається зі смертю… Зміст листів майже однаковий, тон – спокійний і впевнений».

Це помітно з листування кременчужан, яке наведене в цьому матеріалі.

 

«Вісник» дякує колективу  Кременчуцького краєзнавчого музею та Аллі Гайшинській за допомогу у створенні матеріалу.

Все по темі: 9 Травня  війна  Друга світова війна 

Банер
Банер
24 Травня, 2017 Середа
23 Травня, 2017 Вівторок
більше новин