Із Кременчука до Європи

Без турфірм і супроводу кременчужанин вирушив подорожувати Європою… Він ходить на роботу, а ще встигає насолоджуватися Альпійськими горами в Італії. Як вдається поєднувати подорож із заробітками – чоловік розповів «Віснику».

 

Польща, Фінляндія, Франція та Італія… Кременчужанин Олег Бандякін уже декілька років поспіль перебуває за кордоном, де не лише отримує нові враження від поїздок, а ще й заробляє гроші. Чоловік уже встиг отримати досвід того, як вдало влаштуватися на роботу, не боятися їхати у потягу та автобусі без заздалегідь куплених квитків, а ще знає, чому не варто розраховувати на
Wi-Fi… Він потрапляв у різні ситуації як із роботодавцями, так і зі знайомими та товаришами, і вирішив розповісти про те, що не повідомлять у турфірмах або компаніях із працевлаштування на роботу за кордоном.

У гості до Санта-Клауса

Тільки уявіть, що потрібно доїхати з Кременчука до центрального вокзалу в Києві, а там уже, наприклад, проїхатися у метро до станції «Сирець», щоб пішки дійти до вулиці Вавілових… Схожі кроки самостійно, без жодного супроводу довелося робити нашому кременчужанину за кордоном.

Після нелегкої роботи у Польщі, куди він вирушив через спеціалізовану компанію, яка здерла зайвих 100 баксів, чоловіку випав шанс потрапити на роботу до Фінляндії. Відмінність полягає у тому, що йому не потрібно було комусь щось платити за документи або переліт. Усі витрати на себе брав роботодавець…

«Гроші для мене – не головне, я дуже хотів вирушити за кордон, – розповідає Олег Бандякін. – Спочатку, як і всі, я поїхав до Польщі. Це близько і здається не таким недосяжним. Наступні переїзди з країни до країни вдалися мені завдяки знайомствам. Пощастило потрапити до Фінляндії, бо знайомий розповів, що є робота, та передав мої контакти шефу. У кишені було 100 доларів і трохи злотих, ще 100 євро мені надіслали. Я вирішив ризикнути і поїхати».
Дістатися до місця роботи кременчужанину потрібно було самостійно. З Польщі він прилетів у аеропорт міста Гельсінкі (Хельсинки – рос.). Прямо з аеропорту на метро добирався до міста Тіккуріла (вартість квитка – близько 6 євро), а звідти він пересів на нічний потяг до міста Рованіємі.

«Їхав 10 годин, – говорить Олег Бандякін. – Сидяче місце коштує
70 євро, спальне – 120. Як у метро, так і в автобуси сідав без квитків. Тоді просто не знав і не розумів, як їх купити через ті автомати. Іноземці на зупинках підказали, що можна сісти у транспорт і купити квиток на місці. Ось у Польщі з цим проблема… Там у тролейбусі та автобусі безкоштовно можна їздити до 10 хвилин. Потім, на 11-й хвилині, якщо зайде перевірка, і якщо не встигнеш вийти та не матимеш квиток, призначають шалені штрафи – від 140 до 200 злотих. У Фінляндії можна без проблем купити все на місці. Раджу ніколи не розраховувати на Wi-Fi… Він є не завжди і не всюди. Коли сам їхав до Фінляндії, карти, ключові назви, підказки – все це було у телефоні. А Інтернет може завжди підвести».

Ходив чоловік й у паркову зону, село Санта-Клауса… На колінах, як у Діда Мороза, він не сидів, але з персонажем поспілкувався. Той намагався довести кременчужанину, що борода у нього справжня!

Тверезі й на електрокарах

Потягом чоловік прибув у місто Рованіємі, де є так зване село Санта-Клауса, або село Йоулупуккі. Там він влаштувався працювати в готель. Був переважно відповідальним за зустріч туристів з аеропорту, а ще за доставлення продуктів до готелю та інших речей.

«У Фінляндії півроку – літо, півроку – зима, а саме Рованіємі розташоване за 8 км від полярного кола, – говорить Олег Бандякін. – Рівень життя тут дуже високий, але до приїжджих ставляться байдуже. Є, та і є… Здивували надзвичайно чисті вулиці, купа контейнерів для сміття. Усе, що тільки можна розділити, вони розділюють: пластик, папір, скло. Є навіть контейнери для продуктових відходів…»

Таксі у них – це автомобілі Mercedes, а ще Volvo останньої моделі. Є у Фінляндії така «штука», коли кожна фінська родина повинна щомісяця отримувати не менше 500 євро. Це як соцдопомога. Зарплатня обслуговуючого персоналу в середньому 2000 євро. Такі гроші отримують навіть офіціанти, без чайових. А ось на проживання, щоб жити шикарно, можна витрачати по 100 євро на тиждень. Але це вже квартира повинна бути просто супер-супер. У цілому житло можна знайти за 60-70 євро. Не проблема для кожного фіна мати власний електромобіль. Ніхто не женеться за люксовими автівками, але всі мають якісні прості електрокари».

Також нашого місцевого мешканця здивувало й те, що у Фінляндії, у холодній країні, немає проблем з алкоголізмом. Там ніхто не «зігрівається»… На вулицях, у кафе та барах він не зустрічав до непристойності п’яних компаній. За словами чоловіка, його товариш фін запропонував посидіти ввечері за пивом. Так ось, для них це в прямому сенсі означає сидіти й базікати весь вечір тільки за одним бокалом пива.

Дороги по 45 євро

Далі кременчужанин направився до Італії, у місто Бардонеккья, де розташований альпійський гірськолижний курорт. Там він також влаштувався працювати в готелі, але вже на кухні. Готувати особливо не вмів, але зміг упоратися із завданням, чітко готуючи за рецептом та слухаючи шеф-кухаря.

«Італія – дуже своєрідна країна, – говорить Олег Бандякін. – Дуже багато афроамериканців, румунів, албанців… Увесь ринок праці – це переважно темношкірі працівники. Багато сімей індусів, албанців, які вже осіли в Італії. Ось що означає – дороги ЄС відкриті… Самі ж італійці, які живуть на півночі країни, також мають трохи смагляву шкіру й більш відкриті, ніж ті, які живуть на півдні. Спілкувався з декількома корінними італійцями, так вони говорять, що до вступу в ЄС жити було краще. Після укладення угоди ціни у них на все збільшилися вдвічі. Грубо кажучи, якщо кілограм помідорів коштував 1 євро, то тепер – 2. І так усе інше… В Іспанії я не був, але знайомий розповідав, що місцеві там теж трохи скаржаться на ЄС».

Їздив чоловік у справах і до Мілана, а ще до Женеви у Швейцарії. Європою він подорожував на автівці, коли його направляли по роботі. Ось саме тоді наш українець, зіткнувся з таким поняттям як платні дороги… При цьому є такі, що коштують по 45-50 євро.
«На наші гроші – це дорого. Але переводити євро у гривні – це помилка, бо там люди отримують зарплатню в євро, – зазначає Олег. – Вартість проїзду по дорогах може коливатися від 2 євро, в середньому – 6-7, а є і всі 45 євро. Останні гроші (45 євро) заплатив за проїзд тунелем з Італії до міста Фріджус у Франції. Із Бардонеккеї до Мілана платні дороги мені обійшлися у 50 євро».

Чоловік зазначає, що в Європі є і безкоштовні дороги, які були збудовані років 15 тому… Але вони переважно не прямі, а звивисті. По них класно їздити для задоволення, аби насолодитися горами, природою.

«Коли мене вперше відправили їхати у справах, я все виконав правильно, – говорить кременчужанин. – Після цього частенько їздив з одного міста до іншого. Їздив, до речі, з українськими правами. Коли поліція зупиняла, показував документи, і їхав далі. Орієнтувався нормально, тільки один раз в Турині (місто на півночі Італії), поворот пропустив, а так усе було добре. А до Женеви їхав на автівці, де був GPS, тому це взагалі все спростило».

Без мови і навичок – важко

Кожний третій у спортивних штанях, олімпійці, кросівках та бейсболці на голові. Це не кримінальний контингент, це сучасна Польща, яку заполонили українці-заробітчани. З чоловіка здерли 100 доларів за запрошення на роботу (їх платять фірмам, які влаштовують наших на роботу за кордон). Від цього мав шок навіть польський роботодавець чоловіка. Оскільки запрошення видають безкоштовно, але наші українці цього не знають.

«Мало хто розуміє, що, вирушивши на заробітки, перші півроку на гарні гроші можна навіть не розраховувати, – говорить Олег Бандякін. – А без знання мови, досвіду роботи, без того, що людина є професіоналом у тій або іншій галузі, буде дуже і дуже важко. Отримати задоволення від подорожі по Європі можна, маючи легку роботу. Або таку, яка дозволяє певний час працювати, а деякий – дійсно, для того, аби просто відкривати для себе нові міста й культуру нових країн.

Мені багато говорять, що я за кордоном нічого не роблю. Оскільки у соцмережах постійно викладаю фото то з того, то з іншого місця. Утім, я це роблю по дорозі на роботу і з роботи, у перервах між роботою, коли бачу щось цікаве. Благо, що я більше не працюю в Польщі на заводі (збирання уручну індивідуальних замовлень), де не маю і секунди, щоб відволіктися».

Тим, хто влаштовується на роботу за кордон, кременчужанин радить завжди читати договір і просити його у двох екземплярах, із перекладом українською або російською мовами. Дізнаватися про роботу від людей, які вже були за кордоном, і не дуже вірити тим, хто хоче продати якісь довідки чи запрошення, що взагалі непотрібні.

«Там, за кордоном, потім спливає багато камінців, – зазначає Олег Бандякін. – Був випадок, коли роботодавець просив заплатити гроші за те, що звернувся до ріелторської фірми, аби ті знайшли нам житло. З орендодавцями також є нюанс: просять заплатити за 2 місяці наперед, а якщо виїжджаєш раніше, гроші не повертають. Неправдою є і те, що нашим у Польщі платять менше, ніж самим полякам. Наші просто не хочуть працювати… Зазвичай можна самостійно спланувати свій робочий день: 8, 10 або 12 годин, а ще вийти працювати у суботу. А це не всі хочуть робити. Набагато простіше тим, хто знає англійську, але наприклад в Італії, це не допоможе».

Анастасія Лисенко

Все по темі: мандрівка  подорожі  робота за кордоном 

Карта депутатів
Банер
Банер
Банер
21 Жовтня, 2017 Субота
20 Жовтня, 2017 П’ятниця
більше новин