«Посттравматична рапсодія» у Кременчуці

Лише три дні знадобилося для створення фільму, який триває 1 годину 7 хвилин. І він, знятий про українського добровольця Сашка, побачив світ. Здавалося б, неможливе стало можливим. Щоб у ньому знятися, добровольці приїздили навіть зі своїх батальйонів. Минулої неділі кременчужани побачили його на екрані в Міському палаці культури.

Як вдалося зняти фільм так швидко, що спонукало на його створення та хто у ньому грав – розповіла творча група, яка працювала над цією стрічкою.

18 березня в Міському палаці культури кременчужанам показали фільм режисера Павла Когута за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського «Посттравматична рапсодія». На його перегляд зібрався повний зал глядачів МПК.

До Кременчука також приїхала творча група, яка працювала над даною кінострічкою. Перед показом фільму її учасники влаштували брифінг для ЗМІ, під час якого журналісти могли з ними поспілкуватися.

Стрічка розповідає про події 2014-го року, в сюжеті якої представлені добровольці різних епох. Головний герой – боєць добровольчого батальйону «Донбас» Сашко. Він вижив після обстрілу біля Іловайська й отримав контузію. Та все ж продовжував пробиратися до своїх. Зустрічаючи дорогою воїнів різних історичних епох.

Знайомство з акторською групою

Автор сценарію Дмитро Корчинський розповів, що фільм створений за п’єсою, яку в минулому сезоні показували в театрах України – від Маріуполя до Львова.

«Усі, хто задіяний у цьому фільмі, так чи інакше пов’язані з фронтом, – ділиться Дмитро Корчинський, – і є добровольцями та волонтерами. Цей фільм робили люди, які знають, що таке війна. Вони через це пройшли і проходять до сьогоднішнього дня. Стрічка створена переважно добровольцями та волонтерами. У нас, коли чують, що волонтери чи добровольці, то вважають, що це нібито не професійно. Проте на сьогоднішній день в Україні все, що пов’язано з добровольцями і волонтерами – це найвища якість. До останнього часу служба АТО трималася на волонтерах. За останній період завдяки їхнім зусиллям медслужба Збройних сил України змогла досягнути належного рівня.

Я автор п’єси і сценарію, – продовжує він, – так само брав участь в операціях добровольчих батальйонів «Азов», «Шахтар» і «Свята Марія». Режисер фільму Павло Когут сьогодні не зміг приїхати. Він доброволець батальйону «Свята Марія». Спочатку був снайпером, а потім став командиром роти».

Також Дмитро Корчинський розповів, що виконавець головної ролі – як у виставі, так і у фільмі – Назар Борушок, молодий актор.
Артем Безверхий – кременчужанин, доброволець, але воював у складі Збройних сил України. Він був кіборгом, стояв на захисті Донецького аеропорту. У фільмі виконав роль головного ватника. «І впорався з нею чудово», – зауважив автор сценарію.

Актор Анатолій Пашинін теж виконував одну з ролей. Приїздив на зйомки фільму з фронту. Наразі він продовжує воювати у 8-му батальйоні української добровольчої армії. Також із фронту на зйомки приїздила Юлія Паєвська (Тайра), яка зіграла роль парамедика. Узагалі, вона керівник і організатор групи «Янголи Тайри».

Родзинкою цієї зворушливої «Рапсодії» є її оригінальна музична частина. Уславлений кобзар, заслужений артист України Тарас Компанійченко виконує у фільмі сучасні пісні й композиції, що стосуються різних періодів нашої історії – від битви на річці Калка й аж до Іловайська. Крім того, він є волонтером Першого мобільного госпіталю.

Інтелектуальний арт-хаус

«Що ще необхідно сказати про дану стрічку? Це такий собі інтелектуальний арт-хаус, – розповідає Дмитро Корчинський. – Минулого року український кінематограф отримав якісь здобутки, почали надходити гроші. Глядацький успіх уже мали такі стрічки, як: «Кіборги», комедія «Контрабас», фентезі «Сторожова застава»… От і ми захотіли зробити стрічку саме в інтелектуальному арт-хаусі, щоб мати в цьому напрямку якісь здобутки. Найголовніше – гарна і якісна операторська робота. Адже спецефекти не є основним. Головне – це діалоги, нюанси гри акторів і сюжет».

3 дні на створення фільму

«Цей повнометражний фільм, який триває 1 годину 7 хвилин, ми зняли за три дні, – говорить Назар Борушок. – Зняти фільм за три дні було для мене чимось неймовірним. Це дуже мало. Ще був четвертий день. Знімали декілька годин Тараса Компанійченка в оперному театрі. А так, у павільйон привезли до 10 тонн землі й там знімали. Допомогло те, що раніше за даною п’єсою ми грали виставу. І ті герої, які були впродовж усього фільму, добре знали текст. Тож найважчим виявилося перейти з театральної постановки у кіно. Тому що у ньому зовсім інші емоції, великі плани. У театрі такого немає. У ньому велика сцена, і якщо кліпнеш оком, цього ніхто бачити не буде. Тож якщо добре попрацювати – і за три дні можна зняти гарний фільм».

«Фільм можна просто слухати…»

«Як уже говорив Дмитро Олександрович,– продовжує Назар Борушок, – у стрічці відсутні голлівудські спецефекти чи тому подібне. Фільм просто насичений прекрасними, щирими, правдивими діалогами. Його навіть не треба дивитися, можна просто слухати. Також мене вразила гра тих акторів, які не пов’язані з кінематографією, але вони є ветеранами АТО. Навіть узяти Артема. Коли у нас була прем’єра фільму в Івано-Франківську, до мене підійшла одна людина і запитала, в якому театрі працює цей актор. Настільки добре він зіграв, показав, як виглядає зло. Йому вдалося. Хочу сказати фразу, яку говорив сто разів. У цьому фільмі розповідається історія тільки одного добровольця, але в наш час їх дуже багато, і у кожного з них своя історія.

«На боці зла не був, показав лише, як воно виглядає»

Кременчужанин Артем Безверхий зіграв у фільмі «ватника». Це була його перша роль у кіно. Але він сподівається, що не остання. Адже, за словами Артема, йому дуже сподобалося. Проте вжитися в роль виявилося важко. «Найважче було перебороти страх», – говорить він. На боці зла не був, а тільки показав, як воно виглядає. Так відповів Артем на ще одне із запитань журналістів.

Ідея фільму

«Коли були бої біля Іловайська, ще до того, як почалося оточення, мені спало на думку, що ми воюємо на тих самих місцях, де воювали наші предки. Тобто, можна сказати, що 700 років іде одна і та сама війна. Бої точились то проти монголо-татарів, то Великого князівства Литовського, тепер путінської орди», – розповідає Дмитро Корчинський.

З’явиться для широкого загалу

«Фільм транслюватимуть на телеканалах і в тих кінотеатрах, де показують арт-хаусне кіно, – говорить Дмитро Корчинський. – Проте арт-хаус – це не блокбастер. Він для певної публіки. Скажімо, для тих, хто в темі, а також для тих, хто любить даний напрямок. Тож навряд чи широкі маси будуть це споживати. Адже, як на хроніки Шекспіра всіх не затягнеш, так само і тут. Це окремий жанр. Ми хотіли, щоб це було певною мірою пам’ятником нашим бійцям».

Головне «не передати куті меду»

«Коли спочатку ми робили виставу, – говорить Тарас Компанійченко, – то до неї входило 11 музичних вставок і плюс у фіналі була
12-а пісня. Та коли йшлося про створення фільму, я відразу сказав, що це не може бути музичним кіно. Адже не можна «передати куті меду», і ми так постаралися, що навіть її не додали. А щоб не була змарнована ця робота, записали всі 11 треків, які були у виставі, окремим альбомом. Вони так і називаються «Посттравматична рапсодія» – саундтрек до фільму. У самій же стрічці лунають дві пісні – пролог і епілог».

Війна триває…

«Перед початком фільму завжди кажу: саме в цю секунду, коли я говорю, і в ті хвилини, коли показуватимуть фільм – іде бій, – додає Дмитро Корчинський. – Війна триває… Вона триває прямо зараз… Я думаю, прямо зараз хтось, можливо, був поранений, хтось тяжко контужений… Десятки тисяч людей контужені в цій війні, й ці посттравматичні симптоми будуть із ними до кінця їхнього життя. На цій війні є дуже багато мужності, на цій війні є дуже багато підлості, на цій війні ми бачимо подвиги і на цій війні ми бачимо ганебну зраду. Але головне, що на цій війні формується національна еліта. А вона в кожній країні й у кожному часі завжди формується на одному і тому ж місці. Вона формується на війні. Не в університетських аудиторіях, не на базарі, не в театрах, ніде в інших місцях, тільки на війні. Ті люди, які проливають кров за Вітчизну, ті люди повинні нею і керувати».

«Коли грають гармати, музи мовчать»

«Ми звикли повторювати такий афоризм, що коли грають гармати, то музи мовчать, – говорить до глядачів Тарас Компанійченко. – Чи це відповідає дійсності, чи це є так? Великі твори світового мистецтва створені саме в добу війн. У добу війн за справедливість, війн за вітчизну, честь, правду, віру. І, мені здається, що мистецтво своєю висотою, своїм гартом, духом повинно дорівнюватись до великих чинів, жертв, великих учинків. Тих жертовних, офірних, чистих, щирих сердець, які готові йти і боронити своїх ближніх. Адже немає більшої любові за ту, хто душу свою покладе за ближніх своїх чи братів своїх. Тому будьмо гідними цього великого чину. Творімо свій простір, в якому ідеологією буде правда і справедливість».

Кременчужани не залишали зал до самого кінця фільму. Його презентація минула вдало. Багато глядачів залишились послухати наживо українські пісні минулих сторіч, які не ввійшли у фільм, у виконанні бандуриста Тараса Компанійченка.

Все по темі: АТО  фільм 

Карта депутатів
Гранатова толока
Кременчуцька толока - 2018

НЕЙМОВІРНО красиве відео!!!Кременчуцька толока - 2018

Gepostet von Я Люблю Кременчук am Mittwoch, 9. Mai 2018
Громадський бюджет
19 Листопада, 2018 Понеділок
18 Листопада, 2018 Неділя
більше новин