На задвірках цивілізації

Якщо Кременчук на хвилях часу і нових віянь крокує до Європи, то деяка його частина, навпаки, віддаляється від неї. І триває це з тієї миті, коли Україна здобула незалежність, вирвавшись з «обійм» Радянського Союзу.

Вулиця Аерофлотська, що у Великій Кохнівці, раніше вважалася чи не центральною дорогою, якою Кременчук сполучався з обласним центром. Вона була частиною великого Полтавського шляху. Але після того, як у середині минулого століття проклали пряму трасу (починаючи від шляхопроводу над залізницею по Полтавському проспекту, де розвилка на Омельник), відокремлена частина перетворилася на окрему вулицю, яка згодом отримала назву Аерофлотської.

За Радянського Союзу було краще

Останні роки існування СРСР називають періодом «застою». У цей час суспільство поглинула економічна та соціальна кризи, що врешті призвело до краху радянської економіки та політичного розпаду Радянського Союзу. Незважаючи на це, в той період на вулиці Аерофлотській замість часткового було повністю проведено освітлення. Її довжина складає близько кілометра. Тож це чималі капіталовкладення. Мешканці пораділи, мовляв, нарешті цивілізація дісталася їхніх домівок. Тоді навіть у темряві можна було іти, не побоюючись впасти через яму на дорозі. Але радість була недовгою. Після 1991 року, коли Україна оголосила про незалежність, освітлення зникло. Просто погоріли лампочки, і їх не стали замінювати. Плафони висіли на стовпах до останнього часу. За 27 років ніхто так і не спромігся їх відновити.

Німці краще дбали про дорогу

Старожили розповідають, що під фашистською окупацією дорога на вулиці була набагато кращою, ніж зараз. Німці добре дбали про її стан. Із місцевих дівчат вони сформували бригаду, яка щодня проходила вздовж проїжджої частини і оглядала, щоб жодної ямки не було, жодного бур’яну, і щоб жоден камінець не виявився порушеним (дорога була кам’янкою). За це бригада отримувала платню, на яку можна було жити.

Після війни спливло багато часу. Звісно, жіночої бригади вже не було, і дорога поступово почала занепадати, оскільки за нею взагалі ніхто не слідкував. І врешті стала подібною до місячної поверхні. Уже за часів незалежності мешканці почали скаржитися в органи влади. І тоді наші дорожні служби не вигадали нічого іншого, крім грейдерування. Але ж ми розуміємо, що грейдерування застосовують, аби вирівняти ґрунтову дорогу. А тут кам’янка. Тож грейдер начебто й вирівнював дорогу. Але разом із тим вибивав каміння, яким була замощена дорога. Тож стало ще гірше. Після дощів утворювалися ще більші ями. І так після кожного грейдерування.

Утім, за межами вулиці дорога не краща. Щоб виїхати на Полтавський проспект (через вулицю Некрасова), потрібна особлива обережність. Адже тут вирви можуть утворюватися чи не по коліна. І не одна – дві, а незліченна кількість. Водію треба мати навички слаломної їзди, аби не пошкодити ходову. І не можна сказати, що проїжджу частину не ремонтують. Але іронія в тому, що ремонтні роботи тут завжди проводять в останню чергу. Адже спершу відновлюють центральні вулиці міста. Тож ямковий ремонт зазвичай завершується десь ближче до осені. А потім зима. Навесні ж цей асфальт сходить разом зі снігом. І виходить, що по ямах доводиться їздити чи не цілий рік.

Зима – це взагалі як стихія. Мало того, що на роботу та з роботи доводиться ходити в темряві, під час снігопадів дорогу не чистять. Бувало таке, що мешканці за власні гроші (!) наймали трактор, аби він прогріб шлях і можна було виїхати з вулиці. Винятком була цьогорічна зима. Трактор комунальної служби цілі два рази прочищав вулицю від снігу, коли були заметілі. Але знову ж таки зробив це «через одне місце», кажуть люди. Трактор проїхав у один бік вулиці й повернувся, розчищаючи сніг. Але до виїзду на трасу не доїхав якихось 50 метрів. Автовласникам довелося власноруч розгрібати цей відрізок, аби не застрягти у заметах.

А що ж влада?

Звісно, мешканці вулиці Аерофлотської є електоратом, прихильністю якого кожен кандидат у депутати місцевого рівня намагався заручитися. Яких тільки обіцянок люди не наслухалися! Але вони так і не були виконані. Уявіть собі, жодна обіцянка за майже три десятиліття не реалізована! А людям же не так багато й потрібно – рівна дорога й освітлення. На більше від влади вони вже й не сподіваються.
Одного разу мешканці вулиці таки отримали «милість». Це було у 2007 році. Тоді десь метрів за 200 від житлової забудови було влаштоване так зване звалище імені Порицького. Микола Порицький на той час обіймав посаду заступника міського голови з комунальних питань (наразі депутат міськради). За його ініціативи на час перекриття Крюківського мосту на капітальний ремонт усі побутові відходи лівобережної частини Кременчука почали складувати саме в районі вулиці Аерофлотської. Оскільки на Деївське звалище за Крюковом возити було ніяк. При тому, що влаштовувати полігон твердих побутових відходів у межах міста не дозволяється законом. Хай хоч і тимчасовий. Тривало це чотири місяці. На місці складування виросла гора смердючого непотребу. І цей сморід мусили терпіти мешканці.

Вочевидь, щоб їх якось задобрити, на вулиці «заасфальтували» дорогу. Ну, як заасфальтували… Поклали асфальт, який зрізали на тій проїжджій частині, де дійсно робили ремонт. І трохи його утрамбували. Ця консистенція, яка була в ужитку, протрималася кілька років, а потім почала руйнуватися. Тож дорога знову нагадує місцевість після артобстрілу. А після проведеного кілька разів грейдерування від такого «асфальту» майже нічого не залишилося.

Освітлення теж має свою епопею. У 2007 році також пообіцяли освітлення. Але люди його так і не дочекалися. Потім колишній начальник УЖКГ Олександр Любенко показував графік, згідно з яким відновлення освітлення вулиці планувалося на 2014 рік. Знову «холостий постріл». За каденції нового начальника УЖКГ Івана Москалика відновлення освітлення вулиці планувалося спочатку на 2017 рік, а потім якимось чином скоригувалося на 2019 рік. Ну що ж, будемо й далі чекати. А про ремонт дороги ніхто тепер і не згадує.

І все ж одні вибори таки пішли на невеличку користь мешканцям вулиці. Восени, 2,5 роки тому, коли обирали міського голову, на початку вулиці на п’яти стовпах з’явилися нові плафони і засяяло світло. Мешканці сподівалися на початок освітлення вулиці. Але виявилося, що це передвиборчий подарунок Ірини Дроздової (принаймні така інформація поширилася серед людей). І радував цей подарунок не більше двох місяців. Якраз до нового,
2016 року всі лампочки перегоріли, і вулиця знову занурилася у темряву. Так і простояли нові плафони два роки без світла. Воно й не дивно, адже замінювати лампочки в нашому районі нікому. За 27 років це стало очевидно. І ось нещодавно сталося диво – знайшовся електрик, який таки замінив лампочки. Щоправда, як і попереднього разу, горіли вони недовго. Дві з п’яти вже не працюють. Можливо, через два роки ще раз замінять. Хоча в цілому це не вихід із ситуації. П’ять ліхтарів освітлюють лише метрів 200 вулиці, а решта 800 метрів – у суцільній темряві.

«Дбайте про себе самі, а то оштрафуємо»

Не можна залишити поза увагою відділ благоустрою Автозаводської районної адміністрації. Іноді здається, що робота їхніх працівників полягає лише в тому, щоб обійти подвір’я мешканців вулиці й рознести попередження про необхідність дбати про прилеглу до домоволодінь територію, з погрозами про адміністративне покарання у вигляді штрафу. Це стосується і косіння трави, і прибирання опалого листя тощо. Востаннє попередження про необхідність прибрати опале листя рознесли одного робочого дня у… січні (перша половина зими була з плюсовою температурою). Причому термін виконання надали до вихідних. А наступного дня після попередження випав сніг, який не дозволив щось удіяти. З цього випливає, що хтось з Автозаводської районної адміністрації виконав «дурну роботу». Люди запитують, навіщо навесні влаштовують двомісячники чистоти і порядку? Адже тоді й відбувається велике прибирання. З іншого боку, як прибирати у будній день, коли на вулиці немає освітлення? Темніє ж узимку рано.

Інше запитання до виконавчої влади Автозаводського району. Чому ви, зобов’язуючи мешканців, не виконуєте свою частину роботи? Адже бур’ян на дорозі комунальники не косять (за всю історію це сталося лише єдиний раз – позаминулого року). Хоча косити потрібно кілька разів на рік. Для уточнення, амброзія росте саме на дорозі, а не на прилеглій до домоволодінь території, яка обмежується кюветом. Більше того, на тій же дорозі вже давно повиростали хащі з дикорослих дерев. Хіба мешканці мають їх викорінювати? Та влада взагалі повинна дбати, щоб на дорозі не з’являлася поросль. А тепер намагається все спихнути на людей.

Громадський бюджет не допоміг

Ще одна спроба достукатися до влади була через так званий громадський бюджет. Це бюджетні кошти, які розподіляються на проекти з покращення місць та умов проживання кременчужан, подані за громадської ініціативи. Два роки тому від вулиці Аерофлотської був поданий такий проект, у якому йшлося про освітлення вулиці та асфальтування дороги. Однак комісія у мерії, яка відбирала переможців проектів громадського бюджету, оцінила, що вартість робіт на його виконання перевищує 100 тисяч гривень. А значить, він не відповідає вимогам (проекти повинні мати кошторис до 100 тисяч гривень). У той же час у комісії зазначили, що побажання розробників тих проектів, які не пройшли відбір, будуть обов’язково враховані. Та поки змін немає. Тож люди зневірилися і вже не мають жодних громадських ініціатив. І говорять, що це все нагадує дискримінацію за територіальною ознакою. Начебто вулиця Аерофлотська не належить до Кременчука, а розташована в іншому населеному пункті.

Гаражі: ламати – не будувати

Із тилу вулиці Аерофлотської ще за радянських часів почали будувати капітальні двоярусні гаражі. Їх зводили на заздрість автолюбителям – стіни у півтори цегли, з погребами та оглядовими ямами. Будівництво близько 200 гаражів тривало поетапно років 5. Останніми роками цей гаражний кооператив занепав. Спочатку «металісти» почали знімати металеві ворота – якщо не на продаж, так на металобрухт. А потім підприємливі ділки взагалі розібрали усю конструкцію. Будівельні матеріали, хоч і ті що були в ужитку, користуються гарним попитом на ринку. І тепер замість гаражів – одні руїни.

Ось так і живемо – як за сценарієм фільму «Назад – у майбутнє».

Все по темі: дороги  місто 

Карта депутатів
Гранатова толока
Кременчуцька толока - 2018

НЕЙМОВІРНО красиве відео!!!Кременчуцька толока - 2018

Posted by Я Люблю Кременчук on Wednesday, May 9, 2018
Громадський бюджет
18 Вересня, 2018 Вівторок
17 Вересня, 2018 Понеділок
більше новин