Олег Скрипка про співпрацю з оркестром «НАОНІ» та позитив

26 березня у Міському палаці культури виступав Олег Скрипка разом з Національним оркестром народних інструментів «НАОНІ». Головним організатором даного туру є «Квартал Концерт». Перед концертом з українським співаком пройшла прес-конференція на якій він відкрито відповів на запитання журналістів.

Насамперед у співака поцікавилися, як він доїхав до Кременчука.

«В принципі ми доїхали легко, – говорить Олег Скрипка. – Тим паче, що з Полтави до Кременчука їхати не дуже далеко. Дорога звичайно, не дуже добра але на половину вже зроблена. Тож доїхали швидко, а потім зайшли на ваш знаменитий ринок і купили смачної редиски. Адже весняний авітаміноз потребує вітамін. Від цього навіть, залежить якість концерту. Так, що вітамінами ми зарядилися».

Також Олег Скрипка зазначив, що у них на ринку редиска коштує 100грн, а у нас 40 грн, майже задарма.

Вашому гурту цього року буде 33 роки, як вам вдалося не втратити популярність у публіки та зберегти дружні відносини між учасниками гурту?

Я іноді замислююсь, від чого залежить довготривалість гурту чи стосунків у колективі чи навіть приватних стосунків. Мені здається, що це відбувається тоді, коли людей об’єднує спільна мета і ви бачите результат. А у нашому випадку, результат ми бачимо, коли кудись їдемо, виступаємо і спостерігаємо реакцію публіки на нашу музику. Саме це цементує колектив. Я бачу з якою радістю ми завжди їдемо з колективом і не залежно від того яке це місто: Лондон, Вінниця чи Кременчук… Ми зустрічаємо нашого глядача-слухача, який знає і любить нашу музику. На мою думку це головне і саме це об’єднує наш гурт. А рухатися завжди є куди. Ми зараз пишемо нові пісні, новий альбом. Звичайно, не так швидко як хотілося б але потрошку.

Ви за своє життя багато де побували, якби вам завтра сказали, їдьте куди хочете, куди б ви поїхали?

Ми і так їдемо куди хочемо. Я давно для себе обрав, що моя батьківщина – це Україна. І, я скажімо об’єктивний і поміркований патріот. Тобто, я усвідомлюю, що є місцевості і місцини на землі і кращі за Україну з точки зору клімату, є і гірші. Але мені є що тут робити, мені є що сказати людям тут. Мені здається, що важливо виконати свою роль для України, я її відчуваю. А найголовніше, коли ти необхідний людям. У мене був час, коли мені довелося зробити вибір. Я комфортно жив у Франції, в Парижі, все було добре але я розумів, що значення моєї музики в Європі і на Україні зовсім різне. Немає тієї супермега важливої функції у музиці. Тож мій вибір – Україна, добре, що я живу в ній.

Але знову ж таки, завдяки безвізу можна їздити майже по всьому світу. Мені от цікавіше поїхати кудись із концертом, ніж просто відпочивати. Я звичайно, люблю відпочивати але супер цікаво просто поїхати і виступити. От, наприклад, щойно колектив повернувся із Англії. Так сталося, що в Лондоні ми зіграли з ВВ концерт, який був присвячений 8 березня, а вже 9 березня святкували День народження Т.Г. Шевченка в Манчестері. Там були такі патріоти, навіть, дітки прийшли у вишиванках. Це так приємно, коли їдеш у далеку Англію але зустрічаєш українців, які так далеко живуть, проте несуть українську ідею. Ти з ними спілкуєшся, розповідаєш, що відбувається в Україні на сьогоднішній день. Вони навіть, проводять там українські вечорниці.

Ви сьогодні почули якісь цікаві історії про Кременчук?

Про Кременчук? Якраз сьогодні, коли я йшов за редискою мені довелося краєчком уха почути, як люди говорять між собою про те, за кого будуть голосувати. І ти хоч і краєчком вуха але чуєш як люди живуть.

А ви сьогодні відмовилися зробити фото на вулиці?

Можливо, ви читали, що я вважаю, що селфі і караоке – це два найбільших зла у світі. Я фотографуюсь з людьми. Проте якщо порівняти насправді чим я займаюся в житті, наприклад, журналіст пише статті, я мушу співати на сцені чи писати музику. А я порахував час і виявляється, що я фото-модель. Тому, що я більшість свого часу займаюся фотографіями. Але це не правильно. Я хочу все ж таки займатися музикою. І, якщо я сьогодні виступаю, то я мушу присвятити свій час відпочинку, потім саундчеку і інтерв’ю. Тож я не хочу присвячувати все своє життя фотографуванню.

Зі своїми дітьми робите селфі?

У нас інші цінності, абсолютно інші. Мої діти грають на фортепіано, складають музику, ми робимо з ними спільні концерти або ж домашній театр. Тож у нас такі селфі.

Звідки у вас виникла ідея зіграти з оркестром народних інструментів і чи давно ви планувати втілити це в життя?

Я давно мріяв зробити з оркестром програму і поїхати в тур. Це була моя давня-давня мрія. Чесно зізнатися, я не думав робити це з оркестром народних інструментів. Адже є таке кліше, державні оркестри народних інструментів занадто консервативні і може не вийти контакту. Як тільки-но ми повернулися з Франції, ще у 1996 році, то співпрацювали з військовим оркестром Збройних Сил України. У нас була багатоходова співпраця, а з оркестром народних інструментів мене якось щось відштовхувало. А потім я побачив їх сольний концерт в Харкові. Вони грали світові рок-хіти. І я просто закохався у цей оркестр. Вони виявилися професійними, драйвовими, відкритими до експериментів. Ми зіграли з ними одну пісню – «Щедрика», і мені так сподобалося, мені дуже сподобалося і керівництво, і сам оркестр в співпраці. Принаймні я отримую велике задоволення у роботі з ними і сподіваюся на продовження.

Чого слід очікувати глядачам на сьогоднішньому концерті?

Сьогоднішній концерт – це такий цікавий мікс між академічним концертом, рок-концертом і просто квартирником. Адже, вдається поспілкуватися із глядачами, виходить душевна розмова. Я розповідаю якісь факти, свої домисли на рахунок історії української пісні, народної і авторської. Іноді з залу я чую якісь репліки, у результати чого вдається зав’язати якийсь діалог. Специфіка така, що ми граємо відомі хіти, але вони звучать в таких аранжуваннях, які ще не записані. Можливо, я колись запишу альбом. Тобто, це унікальна музика яку ми ніде не почуємо, лише наживо. Ще є така штука, що жива музика стає для нас незвичною. Адже ми чуємо синтетичну музику і вже призвичаїлися до неї, а тут на сцені професіонали, які грають на 40 інструментах живцем велика насолода для тих, хто в цьому розуміється і може це відчути.

Які у вас плани на майбутнє?

Влітку ми поїдемо з оркестром в тур по Україні, також у нас ще буде Різдвяна програма. Записуємо альбом з гуртом ВВ, я дуже сподіваюся, що ми пару-трійку композицій випустимо з ними.

Чим ви особисто будете керуватися ставлячи позначку навпроти того чи іншого кандидата у цю неділю, якщо ви це будете робити?

Наразі є три фавори, я кожного з них знаю особисто. Тож я маю велику перевагу перед пересічними українцями. Адже як правило, коли ми купуємо товар, який не знаємо, то можемо орієнтуватися лише на рекламну кампанію, а як правило вона відрізняється від суті самого товару. Або ж коли ти купляєш машину, ти проводиш тест-драйв. Те ж саме з кандидатами у Президенти. Я їх знаю особисто і я вам чесно скажу, щоб не говорити негативного, а зараз негативу дуже багато про всіх кандидатів. Я цим всім розмовам не вірю. Кожен з них порядна, гарна людина. І, Петро Олексійович вже себе показав, і Володю Зеленського я знаю, і Тимошенко також. Всі вони нормальні люди. Хто б із них не був Президентом, для України все буде гаразд. Але я зроблю свій вибір, я не буду говорити за кого, не буду рекламувати.

Як ви заряджаєтесь позитивом?

Це все прості рецепти. Здоровий спосіб життя, правильне харчування, я б сказав, гігієна спілкування, тобто з правильними людьми. А також гігієна інформації. Її зараз дуже багато і мистецької у тому числі. Є позитивна, є негативна і це набагато більше на нас впливає, чим ми собі розуміємо. Не потрібно вестися на негатив, який ти не можеш змінити, краще займатися тими речами, які тобі подобаються і мають вплив.

Звідки зазвичай ви берете натхнення?

У мене якось була вистава в Києві у театрі оперети, називалася «Зачаровані весною». І там в мне був такий диспут, звідки береться натхнення? Є такий образ з дитинства, коли були радянські фільми, сидить там Пушкін чи Лермонтов митець і жмакає папір, перо і щось там не може знайти музу. Вона прилітає до нього і відлітає. Це якась наркоматська історія. Тобто, ввійти в якийсь стан чи випити, щоб прийшла муза і ти починаєш з нею творчі стосунки. Особисто в мене, я не розписуюся за інших, треба просто сісти до роботи, поставити собі певну задачу. Сісти і зробити. Я думаю, вам точно так же статтю написати, ви не шукаєте натхнення. Просто потрібно сісти, сконцентруватися і написати її. А ті, історії, що от мені треба знайти натхнення, придумують якісь ледарі і «полубомжі». Звичайно, іноді може не швидко дається але якщо сконцентрувався, то воно в тебе вдасться. Якщо не вийде за один підхід, то робиш кілька і все вийде. Це як займаєшся спортом, іноді в тебе відтискання гарно вдається, іноді ні, але треба просто взяти і зробити. Точно так же з будь-якою роботою .

 

Аліна Слинько

 

Все по темі: інтерв'ю  Кременчук  Олег Скрипка 

Карта транспорту
Гранатова толокаГромадський бюджет
3 Липня, 2020 П’ятниця
11 Червня, 2020 Четвер
4 Червня, 2020 Четвер
29 Травня, 2020 П’ятниця
23 Квітня, 2020 Четвер
8 Квітня, 2020 Середа
7 Квітня, 2020 Вівторок
6 Квітня, 2020 Понеділок
більше новин