Повернення імені: Карп Платонович Вовк

Багато років це була просто історія однієї родини. Таких після війни було тисячі. Чоловік пішов на війну та зник. Що з ним сталося, де все відбулось – невідомо. Однак у 2018-му одна з таких історій стала не просто особистою, вона стала міжнародною. У Білорусі підняли літак із останками, там був наш земляк – кременчужанин Карп Платонович Вовк, якого більше 70-ти років розшукувала його родина.


З 3 по 7 липня на території лісомисливського господарства «Вигонівське» із триметрової глибини піднято фрагменти військового бомбардувальника ДБ-3Ф (Іл-4) з останками загиблого льотчика. Роботи проводили історико-патріотично-технічний загін «Авіапоіск-Брест», 52-й окремий спеціалізований пошуковий батальйон Міністерства Оборони Білорусі за активної підтримки ГПУ «Національний парк «Біловезька пуща».

1

Історія втрати

Карп Платонович Вовк був мешканцем Крюкова. Одружився і мріяв про сина. У 1939 році пішов до армії і більше ніколи не повернувся додому, ніколи не бачив свого сина. Так, син у нього народився, однак тоді Карп Платонович уже був членом льотного екіпажу і приїхати додому не міг. «Мати говорила мені, що батько дуже хотів сина. І коли я народився, вона надіслала йому фотокартки. Батько був щасливий, дуже радів. Однак дуже швидко почалась війна, і побачитись із ним так і не судилось. Він мене не бачив, лише тримісячного на фотографії. І все, – розповів Анатолій Карпович Вовк, син загиблого. – Після війни мати шукала батька. Запити робили, але все марно. Отримали документ, що батько зник безвісти. І до 2018 року про нього нічого не було відомо».

Болота

Ми всі багато чули про білоруські болота та партизанів. Чули і малювали собі у голові якісь картинки, а от, потрапивши у цю місцину, розумієш, що таке болото насправді.
Побачивши нашу автівку, провідник усміхнувся і сказав: «Добре, викличу іншу машину. А ви що, і без гумових чоботів? Ну зараз і їх знайдемо».
Під’їхали НІВА і «Буханка». Поїхали. Дорога – це така собі назва. Ґрунтівка поміж полів, болота, лісу. Відчуття, ніби зараз із твого організму вистрибнуть усі нутрощі і порозбігаються у різни боки, рятуючись від пекельної тряски. Коли машина застрягла посеред якоїсь рідоти, неможливо було не зрадіти. Далі пішли пішки.
Висока трава, але росте вона не на землі, як ми звикли, а на таких собі купинах, а скрізь вода, багнюка і залишки життєдіяльності тварин.
«Це залишив кабан. А це лось років 5-ти. Це від косулі із маленьким. А тут був ведмідь», – коментує провідник.
Усе чудово, і звірі – це неймовірна радість, але жодної зброї у нас із собою немає… Однак хвилин за 10-ть жодні дикі звірі взагалі вже не турбують, бо є два головних завдання: устигати відмахуватись від ошалілих комарів та слідкувати за тим, куди ти ставиш ногу. Чим далі ми йшли углиб болота, тим уважніше потрібно слідкувати за дорогою – її немає, і землі немає.
За 30 хвилин у голові залишається лише одне запитання: як тут можна було вижити? А два члени екіпажу це зробили. Вони змогли врятуватись і навіть дістались до своїх. І з кожною наступною хвилиною все менше розумієш, як взагалі тут виживали партизани, як тут зуміли підняти літак.

«Самольот»

У 1941 році над білоруськими болотами було збито величезну кількість літаків – їх рахують сотнями. І є такі місця, які місцеві жителі так і називають – «самольот». Таким місцем було і те, де впав літак, на якому загинув наш кременчужанин (і потім його було знайдено). Місцеві багато говорили про те, що у болотах можна знайти літаки. Саме так, у множині. І першими, хто до них дістався, стали «чорні копачі».
«У нас тут багато впало літаків. Коли у країні було важкувато, то з’явились «чорні копачі», вони діставали усе, що могли, і несли здавати на металобрухт. Якщо ж знаходили зброю, її продавали колекціонерам. Крутились, як могли, заробляли гроші.
Уперше цей літак знайшли у 90-х. Тоді у цій місцині проводили роботи із меліорації, тож загнали екскаватор углиб болота. Він ковшем заціпив і підняв один двигун. Досі говорять, що там ще був кулемет, але куди він подівся ніхто не знає. Усе, що тоді підняли, зникло. А про літак на роки знову забули», – говорять місцеві мешканці.
Минав час. Про місцину «самольот» усі знали і продовжували цю частину болота так і називати.
«Ви хочете знати правду? Нікому той літак був не потрібен, і ми про нього не знали, – розповідає Володимир Бухта, керівник пошуку історико-патріотично-технічного загону «Авіапоіск-Брест», – нам просто зателефонували копачі і повідомили: там є літак, якщо вам цікаво, – покажемо місце. І саме з цього моменту можна говорити про початок нашого пошуку».

Пошук

Підготовка до цієї операції тривала три роки. Найважчим було дістатися до місця падіння, провести розвідку, облаштувати підходи у непрохідне Вигонощанське болото. Працювали пошуковці, періодично пірнаючи в каламутне і небезпечне болото, дістаючи по крупицях із триметрової глибини фрагменти літака і останки людини.
«Про це важко говорити, але реальної допомоги від керівництва району ми не отримали. Іноді здавалось, навпаки, нам намагаються завадити провести підйом літака. Працювали важко, і коли дійшли до останків, одразу зупинили роботу. Такі правила. Потрібно викликати експерта, він описує все, що дістали: гудзик, частину підошви, кістки. Тільки після закінчення його роботи ми вже продовжили свою», – говорить Володимир.
«Коли підняли літак, то він був у ідеальному стані, жодної іржі на корпусі чи деталях не було. Усі гвинтики можна було розкрутити. Усі номери на деталях було чудово видно, – розповідає Віктор Загорський, який відповідає за цю територію. – Саме тому у нас не виникає жодних питань стосовно того що це за літак і хто у ньому загинув. Тому і облаштували на місці падіння такий собі своєрідний меморіал, щоб залишилась пам’ять, залишилось ім’я».
За добре збереженим номерами на двигуні стало можливим із упевненістю сказати про склад екіпажу військового бомбардувальника і частково відновити його історію.

Проблема

«У липні 2018 року під час проведення польових пошукових робіт у районі с. Бобровичі, біля озера Вигонощанське, особовим складом 52-го окремого спеціалізованого пошукового батальйону спільно з членами «Авіопошук-Брест» було вилучено фрагменти літака та останки одного з членів екіпажу. Згідно з архівними документами Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації, два члени екіпажу залишились живими та повернулись у полк, а один – мл. сержант Вовк К.П. – убитий у повітрі та впав разом із літаком». (з листа)
Якщо б загиблим був мешканець Білорусі, то жодних проблем і не виникло б. Останки поховали б, встановили табличку з іменем. Однак виявилось, що, скоріш за все, останки належать українцю, кременчужанину. І через велику кількість літаків, які впали у цій місцині, керівництво Івацевицького району направило останки на експертизу ДНК, щоб виключити помилку. Однак, якщо літак у болоті зберігся добре, то людські останки – ні. Виділити геном не вдалось. Це, а також помилка у документах, стало причиною міжнародної проблеми і неможливості повернення останків Карпа Платоновича Вовка рідним для поховання у Кременчуці. Представники влади Білорусі просто не хочуть ризикувати і говорять про можливий міжнародний скандал у разі передачі останків. Головне запитання: «А раптом знайдуть ще один літак, і Вовк там?»
Як же раніше діяли, коли ще не було аналізів ДНК, а при цьому знаходили останки і повертали їх рідним?

Повернення

Володимир Бухта, керівник пошуку історико-патріотично-технічного загону «Авіапоіск-Брест»:
«Раніше для «упізнання» літака завжди використовували номери його двигуна. У цьому випадку у нас є одразу два номери двигуна. Ми знайшли і підняли літак ДБ-3ф №181853 з моторами №№ 88506 та №№ 88427. Для мене немає жодних сумнівів, що це саме той літак, де загинув Карп Платонович Вовк. Це 100-відсотково він».

Факти

Згідно архівних документів, донесення старшого військового представника на заводі №18 від 3.06.1941р: літак ДБ-3ф №181853 з моторами №№ 88506 та №№ 88427 було передано з заводу 3 червня 1941 року до 212-го авіаційного полку.
У наказі 212-го авіаційного полку №25 від 10.06. 1941 року «Про перевірку стану матеріальної частини літаків у полку» зазначено: «У 5-й авіаційній ескадрильї оглянуті літаки 1148, 1548, 1853, 454.
Літак 1853: механік – молодший військовий технік Малінін.
У наказі 212-го авіаційного полку №20 від 31 травня 1941 року зазначено:
«Оголошую списки екіпажів 5-й ескадрильї і закріплюю літаки на командирами екіпажів:
2-га ланка л-к №1854
Командир екіпажу – пілот-лейтенант Купало В.М.
Стрілок бомбардир – лейтенант Токарев К.С.
Стрілок радист – молодший сержант Вовк К.П.
Механік – молодший військовий технік Малінін.
Можливо, саме тут і сталась помилка, адже екіпаж, за документами, закріпили за літаком №1854, а от літак №1853 кудись зник. При цьому на балансі авіаполку літак №1853 був, а от №1854 – не було. І в акті на знищення документів у формулярах літаків, які знищено у боях під час виконання бойових завдань, також зазначено літак із номером 1853.
Слід зазначити, що літак, у якому був Карп Вовк, було збито 24 червня 1941 року, і два члени екіпажу – пілот та бомбардир – повернулись до полку і надали інформацію про те, що їх стрілок загинув у бою в повітрі.
Так, у цьому районі був далеко не один літак, що впав. Однак із останками однієї людини і чіткими номерами двигунів можна практично із повною впевненістю говорити: це Карп Платонович Вовк.
Останки загиблого льотчика передано в Телеханську сільську раду, і вони будуть перепоховані із військовими почестями у братській могилі «Радянських воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни». Керівництво району Івацевичі запрошує рідних, у разі можливості, приїхати на поховання
22 червня 2019 року.

Все по темі: війна  герої  історія  пам’ять  подорож 

Карта транспорту
Гранатова толока
Кременчуцька толока - 2018

НЕЙМОВІРНО красиве відео!!!Кременчуцька толока - 2018

Gepostet von Я Люблю Кременчук am Mittwoch, 9. Mai 2018
Громадський бюджет
5 Грудня, 2019 Четвер
4 Грудня, 2019 Середа
більше новин