4 дні у дорозі, або Як кременчуцькі велосипедисти мандрували

Кременчуцькі велосипедисти не звикли проводити свята у буденності, вже традиційно за будь-якої нагоди вони вирушають у веломандрівки. Але звичайні маршрути – не для них. Вони полюбляють багатоденні та насичені подіями та цікавими місцями подорожі. Так вийшло і на Трійцю. Маючи аж 4 вихідних, вони провели їх із неабиякою користю. А про те, як все проходило, розповість «Вісник».

Дехто вважає, що для подорожей обов’язково потрібна машина або ж, як мінімум, комфортабельний автобус. Робити пересадки і добиратися пішим ходом – не для всіх. Адже комфорт – понад усе. От і виходить, що люди проживають начебто поряд із надзвичайно гарними місцями, а там ніколи не бували. Чи то машини немає, чи то настрою добиратися. Але це все не про кременчуцьких велосипедистів, вони використовують будь-яку можливість десь побувати. І для цього їм потрібний лише велосипед і, можливо, квиток на потяг чи то електричку, якщо їхати доводиться далеко. А так як попереду було аж 4 вихідних у зв’язку зі святкуванням Трійці, велосипедисти використали їх із користю. Про те, як усе відбувалося, «Віснику» розповів організатор поїздки, засновник спільноти «Велосипедисти Кременчука» Дмитро Желєзнов.
«Для нашої спільноти вже стало традицією відправлятися в мандри на свята, – розповідає Дмитро Желєзнов. – Цього разу мандри були присвячені Трійці. 14 червня чотири відчайдухи: Дмитро Желєзнов, Олексій Скок, Володимир Петренко та Андрій Ільченко – приміським потягом, із пересадкою у Полтаві, вирушили в дорогу. З самого початку прогулянки у одного з учасників поїздки зламався велосипед. Добре, що деякі запчастини вдалося купити у магазині в селі. У нашому випадку це було село Мурафа Краснокутського району Харківської області.
Нам надзвичайно пощастило, що деякі запчастини, які призначені для велосипедів «Україна», підходять і до МТБ-роверів іноземного виробництва. У свою чергу, почувши наші плани на прогулянку, місцеві жителі відзначили, що наш список цікавих пам’яток визначено вірно. Адже недарма у одній із книг Аркадія та Бориса Стругацьких зазначається: там, де асфальт, – нічого цікавого, а де цікаво, там немає асфальту».

Шарівський палац

Коли велосипед було полагоджено, мандрівники поїхали до свого першого пункту велопрогулянки – мальовничого та романтичного Палацово-паркового комплексу Шарівський. Даний комплекс знаходиться в смт. Шарівка Харківської області на березі річки Мерчик. Дивовижна білосніжна (або як її ще називають цукровою) будівля Шарівського палацу розташована в сосновому лісі, що п’янить своїм ароматом.
Свого часу, з 1925 по 2008 роки, у даній будівлі був туберкульозний санаторій. Підтвердження про цей факт можна було знайти у будівлі.
За словами організаторів поїздки, їх надзвичайно вразила архітектура та інтер’єр будівлі, адже усе – від дверей, вікон, сходинок, люстер – продумано та вражає своєю витонченістю. Окрім цього, гарну картинку довершує озеро біля палацу.
«Поважно гуляючи палацом, з одного боку, відчуваєш піднесення від розмаху, з яким побудовано палац, його декор та розписи, а з іншого – відчуття розпачу через те, що будівля знаходиться в аварійному стані та потребує термінового відновлення. Можу сказати, що Шарівський палац – це перлина Харківської області, думаю, учасники велопрогулянки погодяться зі мною», – ділиться враженнями Дмитро Желєзнов.

Спаська церква та Співочі тераси

Насолодившись краєвидами та архітектурою, велосипедисти вирушили до Спаської церкви, яка розташована поблизу композиційного центру Наталіївського парку. Вона стала наступною цікавинкою Слобожанщини. Та й не дивно, адже церква побудована у 1913 році за проектом відомого архітектора Олексія Щусєва. Його архітектурний образ є творчим симбіозом форм давньої псковсько-новгородської архітектури. Оглянувши незвичайно архітектури та прогулявшись біля багатовікових дубів-велетнів. кременчужани вирушили далі.
Дмитро Желєзнов зазначає, що саме у цей момент почув від Володимира Пелипенка фразу: «Це краща дорога». За його словами, це і справді було так, адже їх шлях пролягав через густий ліс, з якого віяло прохолодою, що було дужне доречно.
У селі Городнє Краснокутського району Харківської області велосипедисти відвідали унікальну архітектурну пам’ятку садово-паркової культури кінця XIX століття – Співочі тераси. Це фруктовий сад у вигляді амфітеатру в п’ять рівнів із акустичними властивостями. Секрет таких властивостей у тому, що в стіни терас вмонтовано труби з різних металів, через які проходить звук і створюється ефект. За однією з теорій створення співочих терас, вони були спроектовані на замовлення цукрозаводчика Павла Харитоненка. Його донька мала чудовий голос і добре співала, саме в цій місцевості її голос наповнювався незвичайним звучанням. «Тераси знаходяться не у найкращому стані, але все одно притягують до себе туристів», – наголошує організатор поїздки.

Перша ночівля

Увечері першого дня прогулянки на велосипедах мандрівниками було прийнято рішення про пошуки місця для ночівлі через високу температуру повітря, це обов’язково мало бути місце біля води.
«Вирушили ми до лісового озера «Вільшанка», – говорить Дмитро Желєзнов, – що знаходиться в Чернещинському заказнику – гідрологічному заказнику місцевого значення в Україні. Мальовниче місце з унікальною флорою. Велосипедну мандрівку довжиною 60 кілометрів за день було поставлено на паузу.
Зранку, 16 червня, після тривалого сну, ми продовжили свою подорож. Ще однією перлиною Харківщини є пам’ятник садово-паркової архітектури XVIII ст., заснований І.Н. Каразіним – дендрологічний парк «Краснокутський». Тож ми вирушили саме туди. Однією із численних локацій у дендропарку є «Озеро кохання» – романтичне місце, яке нагадує альтанку в нашому кременчуцькому Міському саду».
Насолоджуючись природою та гуляючи парком, велосипедисти знаходили фігурки казкових персонажів, розташованих по всій території парку. До того ж мали можливість насолодитися більше ніж 300 видами рідкісних рослин. У дендропарку навіть знаходяться могили його засновників, батька і сина Івана Назаровича та Івана Івановича Каразіних.
Також на території було знайдено підземні ходи, які залишилися від Петропавлівського чоловічого монастиря. Святиню було збудовано в 1673-1675 роках. Головний храм монастиря був присвячений апостолам Петру та Павлу. Він простояв повне сторіччя, але був зачинений за наказом Катерини II. Збереглася лише підземна частина з печерними церквами та ходами. У неділю до печер потрапити не вдалося, хоча кажуть, що їх інколи відкривають для відвідувань.
Далі вирушили до Свято-Архангело-Михайлівського храму – діючої та єдиної церкви в смт. Краснокутськ Харківської області, збудованої у 1873-1880 роках.
«На відрізку автошляху Т 1702 між населеними пунктами Колонтаїв та Мар’їне ми знайшли найгіршу дорогу з багатометровими кратерами», – продовжує розповідь Дмитро Желєзнов.

Легендарна Диканька

Потрапити до музею гончарства в Опішні велосипедисти не змогли. Тому наступним пунктом їхньої велопрогулянки стала легендарна Диканька. Потрапили вони туди надвечір. Магічним чином за декілька годин змогли відвідати усі цікаві місцини, які планували побачити: Свято-Миколаївську та Свято-Троїцьку церкви.

Невгамовні мандрівники

Проїхавшись святинями, мандрівники завітали до регіонального ландшафтного парку «Диканський». І не дарма, адже знайшли там пам’ятку природи вікових дерев. Чотири велетні віком близько 800 років, висотою 20-22 м, діаметром 1,5-1,8 м, що залишилися від дубової алеї, яка прикрашала в’їзд до палацу Кочубеїв. За легендою, біля цих дубів юна Мотря Кочубей зустрічалася з гетьманом Мазепою.
Також велосипедисти мали змогу побувати біля Триумфальної арки, спорудженої на честь царя Олександра І, який бував у Диканьці.
Але на цьому мандрівка не завершила, по дорозі на Полтаву кременчужани заїхали до історико-культурного розважального комплексу «Хутір Проні біля Диканьки», що знаходиться в селі Проні Полтавської області. Він є фактично копією села, описаного у творі Гоголя. Там можна було знайти старовинні хати, домашнє господарство 18-19 століття. На території хутору є ставок, який також пов’язують із повістю М.В. Гоголя «Травнева ніч, або Утоплениця». Також на території розважального комплексу працює шинок.
«Наша подорож добігала завершення, ми посиділи в бесідці на території хутору та вирушили до Полтави на залізничний вокзал. Результатом цієї велопрогулянки стали 180 км за 2 активні дні їзди велосипедом, а також незабутні враження від дотику до історії», – підсумовує Дмитро Желєзнов.
Тож ось такими насиченими виявилися вихідні дні для наших кременчуцьких велосипедистів. Завдяки своїй наполегливості та невгамовності вони побували у різних областях України і насолодилися їх неймовірними краєвидами та незвичайними пам’ятками архітектури. А найголовніше, що пам’ять про дану подорож залишиться на все життя.
Варто зауважити, що майже щотижня для велосипедистів організовуються різноманітні поїздки як Кременчуцьким районом, так і за його межами. Тож слідкуйте за подіями на сторінці групи «Велосипедисти Кременчука» у «Фейсбук».

Все по темі: велосипед  Подорожі та туризм  україна 

Карта транспорту
Гранатова толока
Кременчуцька толока - 2018

НЕЙМОВІРНО красиве відео!!!Кременчуцька толока - 2018

Gepostet von Я Люблю Кременчук am Mittwoch, 9. Mai 2018
Громадський бюджет
20 Серпня, 2019 Вівторок
19 Серпня, 2019 Понеділок
більше новин